Народилася 21 липня 1907 р. у Петербурзі в сім’ї професора Івана Шовгенова. З дитинства виховувалася на високій російській культурі, проте згодом повністю присвятила себе українській ідеї. 1917 р. родина переїхала до Києва.
У Києві вступила до жіночої гімназії і вперше почала вивчати українську мову. Батько викладав у Київському політехнічному інституті й обіймав посаду міністра шляхів в уряді Української Народної Республіки, а старший брат Андрій пішов до Української армії.
У 1920 p. І. Шовгенов був змушений емігрувати. Олена з матір'ю і молодшим братом залишалися в Києві, а 1923 р. виїхали до Чехословаччини, де професор Шовгенов на той час очолював Українську господарську академію. У Празі Олена вступила на історико-філологічне відділення Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Саме тут, у середовищі українських студентів, вона захопилася українством.
Одружившись із кубанським козаком Михайлом Телігою, переїхала до Варшави, де вступила до Організації українських націоналістів (ОУН).
У 1929—1939 pp. вчителювала в українській школі у Варшаві, брала активну участь у громадському житті. З 1932 р. друкувалася у «Віснику» у Львові.
У 1939—1941 pp. жила у Кракові, де очолила мистецьке товариство «Зарево», працювала в освітніх установах та в Культурній референтурі проводу українських націоналістів.
На польський період життя припадає розквіт поетичної творчості поетеси. Її духовним батьком і літературним критиком став Д. Донцов. Як прихильник націоналістичної ідеології О. Теліга проповідувала, що поет мусить жити так, як пише, і мусить сам іти туди, куди кличе інших. Саме так вона вчинила в окупованому фашистами Києві.
Після нападу Німеччини на СРСР О. Теліга переїхала до Львова, а 22 жовтня 1941 р. з похідними групами ОУН — до Києва, де стала редактором літературного тижневика «Литаври», який виходив при щоденнику «Українське слово». Після заборони «Українського слова» відмовилася від співпраці з «Новим українським словом». Очолила новостворену Спілку письменників, виступала з доповідями, нещадно викривала політику Гітлера щодо України. Її попередили, що фашисти мають намір заарештувати українських письменників — членів ОУН, запропонували перебути у безпечному місці, проте мужня жінка відхилила ці пропозиції.
За життя О. Теліга не встигла видрукувати жодної своєї книжки, тому значна частина її поезії загубилася. Більшість віршів друкувалися у «Віснику», а після її смерті були видані окремими збірками «Душа на сторожі» (1946) та «Прапори духу» (1947). Найповніше зібрання творів поетеси «Полум'яні межі» побачило світ 1977 р. у Парижі.
Головна тема її поезії — подружні взаємини, поетична форма — послання. Це лірика, в якій поетеса поєднує ніжність з безмежною любов'ю до життя, запереченням міщанського духу.
У публіцистиці порушувала питання естетики літератури («До проблеми стилю»), ідейного спілкування, українського культурного процесу («Наростіж вікна»), ідеалу сучасної української жінки («Якими нас прагнете»), засуджувала рабську покору, опортунізм («Партачі життя»).
9 лютого 1942 p., прийшовши до Спілки письменників, вона сказала: «Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов'язок до кінця, і скажіть про це іншим». Того ж дня її заарештувало гестапо і за кілька днів разом з іншими українськими націоналістами вона була розстріляна у Бабиному Яру.
Ім'я поетеси-патріотки повернулося в Україну лише зі здобуттям нею незалежності. 1992 р. у Рівному вперше в Україні було видано збірку творів О. Теліги «Найгостріше слово — Україна», а 1994 р. у Києві засновано видавництво її імені.
Відповідь: Олена Теліга Іванівна народилася 18 лютого 1906 року в селі Нова Бузова на Київщині в родині вчителя. Вона була другою дитиною в родині, мала старшого брата.
Після закінчення школи вона вступила до Київського університету на факультет журналістики, але через рік перейшла на філософський факультет. Під час навчання Олена Теліга діяла в студентських організаціях, зокрема, українській студентській громаді "Просвіта".
У 1928 році Олена Теліга була заарештована за участь у підпільній студентській організації і засуджена до трьох років позбавлення волі. Після звільнення з тюрми вона не зупинилася в своїх зусиллях боротьби за незалежність України. У 1941 році вона знову була заарештована, а потім вислана на примусові роботи до Казахстану.
Після повернення з лагерів Олена Теліга продовжувала боротьбу за свободу своєї країни. У 1947 році вона була знову арештована і засуджена до смертної кари, яка була замінена на довічне ув'язнення. Вона перебувала в тюрмі до своєї смерті 17 лютого 1948 року.
Олена Теліга - це символ жіночої відваги та боротьби за свободу України. Її ім'я нині носить багато установ та нагород України.
Answers & Comments
Ответ:
Народилася 21 липня 1907 р. у Петербурзі в сім’ї професора Івана Шовгенова. З дитинства виховувалася на високій російській культурі, проте згодом повністю присвятила себе українській ідеї. 1917 р. родина переїхала до Києва.
У Києві вступила до жіночої гімназії і вперше почала вивчати українську мову. Батько викладав у Київському політехнічному інституті й обіймав посаду міністра шляхів в уряді Української Народної Республіки, а старший брат Андрій пішов до Української армії.
У 1920 p. І. Шовгенов був змушений емігрувати. Олена з матір'ю і молодшим братом залишалися в Києві, а 1923 р. виїхали до Чехословаччини, де професор Шовгенов на той час очолював Українську господарську академію. У Празі Олена вступила на історико-філологічне відділення Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Саме тут, у середовищі українських студентів, вона захопилася українством.
Одружившись із кубанським козаком Михайлом Телігою, переїхала до Варшави, де вступила до Організації українських націоналістів (ОУН).
У 1929—1939 pp. вчителювала в українській школі у Варшаві, брала активну участь у громадському житті. З 1932 р. друкувалася у «Віснику» у Львові.
У 1939—1941 pp. жила у Кракові, де очолила мистецьке товариство «Зарево», працювала в освітніх установах та в Культурній референтурі проводу українських націоналістів.
На польський період життя припадає розквіт поетичної творчості поетеси. Її духовним батьком і літературним критиком став Д. Донцов. Як прихильник націоналістичної ідеології О. Теліга проповідувала, що поет мусить жити так, як пише, і мусить сам іти туди, куди кличе інших. Саме так вона вчинила в окупованому фашистами Києві.
Після нападу Німеччини на СРСР О. Теліга переїхала до Львова, а 22 жовтня 1941 р. з похідними групами ОУН — до Києва, де стала редактором літературного тижневика «Литаври», який виходив при щоденнику «Українське слово». Після заборони «Українського слова» відмовилася від співпраці з «Новим українським словом». Очолила новостворену Спілку письменників, виступала з доповідями, нещадно викривала політику Гітлера щодо України. Її попередили, що фашисти мають намір заарештувати українських письменників — членів ОУН, запропонували перебути у безпечному місці, проте мужня жінка відхилила ці пропозиції.
За життя О. Теліга не встигла видрукувати жодної своєї книжки, тому значна частина її поезії загубилася. Більшість віршів друкувалися у «Віснику», а після її смерті були видані окремими збірками «Душа на сторожі» (1946) та «Прапори духу» (1947). Найповніше зібрання творів поетеси «Полум'яні межі» побачило світ 1977 р. у Парижі.
Головна тема її поезії — подружні взаємини, поетична форма — послання. Це лірика, в якій поетеса поєднує ніжність з безмежною любов'ю до життя, запереченням міщанського духу.
У публіцистиці порушувала питання естетики літератури («До проблеми стилю»), ідейного спілкування, українського культурного процесу («Наростіж вікна»), ідеалу сучасної української жінки («Якими нас прагнете»), засуджувала рабську покору, опортунізм («Партачі життя»).
9 лютого 1942 p., прийшовши до Спілки письменників, вона сказала: «Коли мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов'язок до кінця, і скажіть про це іншим». Того ж дня її заарештувало гестапо і за кілька днів разом з іншими українськими націоналістами вона була розстріляна у Бабиному Яру.
Ім'я поетеси-патріотки повернулося в Україну лише зі здобуттям нею незалежності. 1992 р. у Рівному вперше в Україні було видано збірку творів О. Теліги «Найгостріше слово — Україна», а 1994 р. у Києві засновано видавництво її імені.
Відповідь: Олена Теліга Іванівна народилася 18 лютого 1906 року в селі Нова Бузова на Київщині в родині вчителя. Вона була другою дитиною в родині, мала старшого брата.
Після закінчення школи вона вступила до Київського університету на факультет журналістики, але через рік перейшла на філософський факультет. Під час навчання Олена Теліга діяла в студентських організаціях, зокрема, українській студентській громаді "Просвіта".
У 1928 році Олена Теліга була заарештована за участь у підпільній студентській організації і засуджена до трьох років позбавлення волі. Після звільнення з тюрми вона не зупинилася в своїх зусиллях боротьби за незалежність України. У 1941 році вона знову була заарештована, а потім вислана на примусові роботи до Казахстану.
Після повернення з лагерів Олена Теліга продовжувала боротьбу за свободу своєї країни. У 1947 році вона була знову арештована і засуджена до смертної кари, яка була замінена на довічне ув'язнення. Вона перебувала в тюрмі до своєї смерті 17 лютого 1948 року.
Олена Теліга - це символ жіночої відваги та боротьби за свободу України. Її ім'я нині носить багато установ та нагород України.
Пояснення: