Притча про заблудлу вівцю та драхму:

У цій притчі Ісус Христос розповідає про пастуха, який має сто вівцей, але одна з них заблукала від стада. Пастух залишає дев'яносто дев'ять вівцей та йде в пошуках загубленої. Після тривалого пошуку він знаходить заблудлу вівцю та радіє її поверненню. Потім пастух збирає своїх друзів та сусідів та святкує з ними, говорячи, що радість за знаходжену вівцю велика. У притчі підкреслюється Божа любов та радість за повернення грішника до Бога.

Притча про блудного сина:

Ця притча розповідає про двох синів, один із яких вимагає свою частину спадщини від батька та відходить у іншу країну, де розтратив усе своє майно. Він потрапляє у найгірше становище, голодує і розуміє свою помилку. Тоді він повертається до батька, який з радістю його приймає і організовує святкове бенкетування, оголошуючи, що "цей син був мертвий і ожив, був втрачений і знайдений." Притча підкреслює милосердя Бога та Його радість за повернення грішника до Нього.

Притча про сіяча:

У цій притчі Ісус розповідає про сіяча, який виходить сіяти своє зерно. Частина зерна падає на дорогу і з'їдають її птахи. Частина падає на скелястий грунт, де вона швидко виростає, але так само швидко в'яне через відсутність коренів. Інша частина падає серед терену з колючими кущами, які задушують рослину. Але частина зерна падає на добру, родючу землю і приносить багатий урожай.

Ця притча інтерпретується як алегорія до того, як люди приймають Боже слово. Зерно представляє Боже слово, а різні типи грунту вказують на різні ставлення людей до нього. Ця притча нагадує нам про важливість відкритого і схильного до духовного росту серця для прийняття Божої істини і засвоєння її в житті.