Ответ:

Оле́г О́льжич (справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба), (8 (21) липня 1907, Житомир — 10 червня 1944, концентраційний табір Заксенгаузен) — український поет, політичний діяч, археолог. Син відомого українського поета Олександра Олеся.

Очолював культурно-освітню референтуру Проводу українських націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал Організації українських націоналістів (ОУН) (1939–1941). Заступник Голови ПУН полк. Андрія Мельника, та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 — 10.06.1944). Борець за незалежність України у ХХ столітті.

Народився у Житомирі 21 липня (8 липня за старим стилем) 1907 року. Батько — відомий письменник Олександр Іванович Кандиба (псевдонім — Олександр Олесь), мати — Віра Антонівна Свадковська, гімназійна вчителька.

Родина в 1912–1919 роках жила заможно та мешкала в дохідному будинку Файбишенко на Новій будові, вулиці Антоновича, 64/16, точніше на розі вулиць Антоновича (Горького) та Івана Федорова. Будинок вцілів, однак перебуває в аварійному стані.

Навчання та наукова діяльність

У 1919–1923 роках здобував середню освіту в трудовій школі, мешкаючи в Пущі-Водиці поблизу Києва, але закінчити середнє навчання довелося лише в Празі. Наприкінці 1922 року він разом із матір'ю виїхав з України у Берлін, де 3 січня 1923 року нарешті зустрівся з батьком, який у лютому 1919 року був змушений поспіхом емігрувати до Австрії, використавши придбаний дипломатичний паспорт з повноваженням аташе з культури при консульстві УНР у Будапешті.

1923 року родина Кандиби переїхала до Праги. Влітку родина переїхала до Ржевниців під Прагою, згодом далі — до Горніх Черношинець. Восени 1923 року Олег разом з матір'ю повернувся до Праги. Батько залишився в Горних Черношинцях, де він організував гурток з науковців, поетів і письменників.

Олег Кандиба поступив на платні річні матуральні курси Українського громадського комітету в Празі, які закінчив 11 грудня 1924 року з відзнакою. Це надавало йому можливість записатись вільним слухачем на безкоштовній основі у будь-який вищий навчальний заклад.

Олег записався слухачем на літературно-історичний відділ Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова у Празі. Цей інститут заснував влітку 1923 року Український громадський комітет і до нього брали всіх охочих. Однак документи, що підтвердили б його навчання, не збереглися. Одночасно юнак записався на лекції в Український вільний університет (УВР). За непідтвердженими відомостями, серед засновників був його батько Олександр Олесь (Кандиба). Документи студента Кандиби не збереглися, однак лишилися спогади його вчителів і колег, а також Л. Винар віднайшов конспекти О. Ольжича занять з археології, які проводив професор Вадим Щербаківський. Тоді ж записався вільним слухачем філософського факультету Карлового університету в Празі. Влітку 1926 року, склавши додаткові іспити з латині, став звичайним студентом університету. Роки навчання — 1924–1929. Бувши студентом, отримав (1928) грант від Наукового Товариства імені Шевченка у Львові на експедицію в Більче-Золоте.

Член Пласту в Празі. На пластову тематику написав поезію «Пластовий капелюх». На цей час припали початки наукової діяльності О. Ольжича, яку Л. Винар періодизує таким чином:

І. 1925–1930 — роки навчання та археологічних розкопок у Чехословаччині і в Західній Україні.

II. 1931–1940 роки — період інтенсивної наукової і академічно-педагогічної діяльності О. Кандиби, час появи його основних наукових праць у різномовних наукових виданнях, його кількарічної співпраці з Гарвардським університетом і УВУ. Цей період також охоплює заходи з організації Українського наукового інституту в Америці.

III. З 1941 до травня 1944 року — період принагідної наукової роботи. Тоді О. Кандиба був членом Археологічної Комісії НТШ (1941–1944), яку очолював Я. Пастернак. Кандиба перебував у підпіллі, але рівночасно збирав історичні й фольклорні джерела, співпрацював з українськими вченими в Західній і Східній Україні.

Восени 1930 року захистив дисертацію на звання доктора філософії на тему: «Неолітична мальована кераміка Галичини».

Ответ:

Олег Ольжич (1907-1944) - український письменник, поет, перекладач, дослідник української культури. Народився у Львові, отримав освіту в Університеті Львова та Сорбонні. У своїй творчості звертав увагу на історію та культуру України, написав багато віршів та прозових творів.

У 1939 році, під час Війни західної України, Ольжич здійснив різкому зміну в своєму погляді на політику та національну ідеологію. Він став прихильником націонал-соціалістичної ідеології та перейшов на бік нацистських окупантів. Однак, він продовжував творити та перекладати українську літературу під час окупації.

У 1944 році Ольжич був арештований гестапо та засуджений до смерті за зраду нації. Перед виконанням смертного вироку, він був підданий жахливим тортурам та знущанням. 24 липня 1944 року Ольжич був розстріляний. Пізніше, у 1957 році, його тіло було повернене до України та поховане на Байковому кладовищі у Києві. Ольжич вважається одним з найвидатніших представників української літератури XX століття

Объяснение: