Національний склад і соціальна структура різних регіонів Наддніпрянської України мали певні відмінності. На Лівобережжі кількість українців у складі населення була найбільшою й сягала 95 %. Серед національних меншин найбільшу частку становили євреї, для яких наприкінці XVIII ст. було запроваджено «смугу осілості».
Наддніпрянська україна майже повністю, крім Харківщини, входила до «смуги осілості». уперше її було визначено російським урядом у 1791 р. з метою запобігання проникненню євреїв у великоруські губернії й захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. Це було практичним порушенням важливого природного права людини — на вільний вибір місця проживання. Імператор Микола I додав до цих обмежень заборону проживання євреїв у містах, зокрема в Києві, Миколаєві, севастополі, козацьких і державних селах Полтавщини. у багатьох інших містах було створено спеціальні квартали, де мали проживати лише євреї. На початку XX ст. «смуга осілості» зберігалася, хоча багато євреїв жили за її межами.
На Слобожанщині українці становили близько 86 % населення краю. Найбільш численною національною меншиною були росіяни, які переважали у східних частинах регіону.
Більшість українського населення Лівобережжя та Слобожанщини становили нащадки козаків та селяни. Козаки, які після ліквідації
козацьких полків залишили військову службу, отримали статус особисто вільних державних селян. Більшість колишньої козацької старшини, що змогла довести своє походження, була
зрівняна в правах із російським дворянством. Звичайні селяни (посполиті) втратили особисту свободу й стали кріпаками.
На Лівобережжі та Слобожанщині існувало багато великих і малих міст. Унаслідок імперської політики в них стала швидко збільшуватися кількість російських чиновників та військових. Права місцевого самоврядування до 1831 р. формально зберігалися, але фактично ігнорувалися. Ремісництво й купецтво занепадали. Поступово українці ставали меншістю серед купецтва, поступаючись єврейським і російським купцям. Міське населення втрачало самобутній український характер і ставало російськомовним.
Правобережна й Південна Україна. Серед населення Правобережжя українці становили 85 %. Більшість із них були селянами-кріпа-ками. Поляки у складі населення налічували лише 5 %, але посідали в краї панівне становище. Російський уряд після приєднання Правобережжя підтвердив усі права польських землевласників. Другою за кількістю національною меншиною в краї були євреї. Вони селилися переважно в містах і містечках, де становили близько 70—80 % населення. Роль місцевої еліти в краї зберігала польська або сполонізована знать. Це привело до того, що Правобережжя стало регіоном, де активно діяли представники польського національно-визвольного руху.
Південна Україна серед інших земель, приєднаних до Російської імперії наприкінці XVIII ст., була найпривабливішим регіоном. Величезні незаселені території родючих причорноморських степів відкривали можливості для колонізації краю. Південь міг стати головним постачальником зерна на західноєвропейський ринок. Імперський уряд різними пільгами заохочував переселятися сюди селян та іноземних колоністів.
Answers & Comments
Відповідь:
Національний склад і соціальна структура різних регіонів Наддніпрянської України мали певні відмінності. На Лівобережжі кількість українців у складі населення була найбільшою й сягала 95 %. Серед національних меншин найбільшу частку становили євреї, для яких наприкінці XVIII ст. було запроваджено «смугу осілості».
Наддніпрянська україна майже повністю, крім Харківщини, входила до «смуги осілості». уперше її було визначено російським урядом у 1791 р. з метою запобігання проникненню євреїв у великоруські губернії й захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. Це було практичним порушенням важливого природного права людини — на вільний вибір місця проживання. Імператор Микола I додав до цих обмежень заборону проживання євреїв у містах, зокрема в Києві, Миколаєві, севастополі, козацьких і державних селах Полтавщини. у багатьох інших містах було створено спеціальні квартали, де мали проживати лише євреї. На початку XX ст. «смуга осілості» зберігалася, хоча багато євреїв жили за її межами.
На Слобожанщині українці становили близько 86 % населення краю. Найбільш численною національною меншиною були росіяни, які переважали у східних частинах регіону.
Більшість українського населення Лівобережжя та Слобожанщини становили нащадки козаків та селяни. Козаки, які після ліквідації
козацьких полків залишили військову службу, отримали статус особисто вільних державних селян. Більшість колишньої козацької старшини, що змогла довести своє походження, була
зрівняна в правах із російським дворянством. Звичайні селяни (посполиті) втратили особисту свободу й стали кріпаками.
На Лівобережжі та Слобожанщині існувало багато великих і малих міст. Унаслідок імперської політики в них стала швидко збільшуватися кількість російських чиновників та військових. Права місцевого самоврядування до 1831 р. формально зберігалися, але фактично ігнорувалися. Ремісництво й купецтво занепадали. Поступово українці ставали меншістю серед купецтва, поступаючись єврейським і російським купцям. Міське населення втрачало самобутній український характер і ставало російськомовним.
Правобережна й Південна Україна. Серед населення Правобережжя українці становили 85 %. Більшість із них були селянами-кріпа-ками. Поляки у складі населення налічували лише 5 %, але посідали в краї панівне становище. Російський уряд після приєднання Правобережжя підтвердив усі права польських землевласників. Другою за кількістю національною меншиною в краї були євреї. Вони селилися переважно в містах і містечках, де становили близько 70—80 % населення. Роль місцевої еліти в краї зберігала польська або сполонізована знать. Це привело до того, що Правобережжя стало регіоном, де активно діяли представники польського національно-визвольного руху.
Південна Україна серед інших земель, приєднаних до Російської імперії наприкінці XVIII ст., була найпривабливішим регіоном. Величезні незаселені території родючих причорноморських степів відкривали можливості для колонізації краю. Південь міг стати головним постачальником зерна на західноєвропейський ринок. Імперський уряд різними пільгами заохочував переселятися сюди селян та іноземних колоністів.