Ответ:

переселення українців з Галичини, Буковини Північної та Закарпатської України до Наддніпрянської України. Було започатковане депортаційними акціями 1914–15 російської окупаційної адміністрації (див. Евакуаційні заходи австрійського та російського урядів на українських землях в роки Першої світової війни) на західноукраїнських теренах під час Першої світової війни. Тоді вглиб Російської імперії, в т. ч. до її українських губерній, було примусово (а почасти й добровільно – москвофіли; див. Москвофільство) переселено кілька сот тисяч осіб цивільної людності (значною мірою чоловічого населення призовного віку – 18–50 років). Серед депортованих та адміністративно висланих углиб Росії було чимало національно свідомих представників крайової інтелігенції української (газетярі, кооператори, педагоги, політики, священнослужителі, урядовці, юристи та ін.), яким царат закидав т. зв. мазепинство. В таборах військовополонених у Російській імперії утримувалися тисячі українців – вояків австро-угорської армії, значна частина яких згодом взяла активну участь у подіях української революції 1917–1921 й творенні новітньої української національної державності. Наприкінці I світової війни й після завершення бойових дій громадянської війни в Україні 1917–1921 та окупації більшовиками Наддніпрянської України більшість депортованих, біженців, адміністративно засланих та колишніх військовополонених повернулася додому. Ті, хто залишилися, склали кістяк "західноукраїнської еміграції" в УСРР.Упродовж 1920-х рр. "західноукраїнська еміграція" в УСРР поповнювалася за рахунок переселенців із західноукраїнських земель, що перебували в складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. Це були представники безробітної української інтелігенції, випускники вищих навчальних закладів Чехословаччини, Польщі, Румунії, колишні військовики Української Галицької армії, поодинокі західноукраїнські інтелектуали (акад. С.Рудницький (1926), проф. М.М.Лозинський (1927) та ін.). Вони прагнули долучитися до реалізації українізації політики в УСРР чи лише отримати роботу за фахом. Окрему групу складали ті, хто нелегально перетинав кордон УСРР в пошуках кращої долі на "батьківщині трудящих", а також політичні емігранти – зокрема члени Комуніст. партії Сх. Галичини (з 1923 – Комуністична партія Західної України; КПЗУ), які змушені були залишити батьківщину внаслідок суд. переслідувань за антидерж. діяльність. Певна частина емігрантів перебувала під впливом ідеології українського націонал-комунізму, вважаючи можливим реалізацію "українського проекту" в рамках більшовицької моделі державного устрою УСРР та СРСР.