Ответ:

Привіт, Полліанно! Пише тобі хлопчик на ім’я Назар. Мені десять років, я вчуся в п’ятому класі.

Мені було дуже цікаво читати роман про твоє життя. В тебе є чого повчитися. Я маю на увазі твій невичерпний оптимізм. Іноді мені його не вистачає. Я намагався теж грати «у радість», як це робила ти. Але в мене не дуже добре виходило. Напевно, треба тренувати увагу й фантазію.

Мене дуже зворушив випадок з милицями, який трапився з тобою ще за життя батька. Ти хотіла мати ляльку, тож твій тато попросив про це жінку, яка збирала пожертви. А та відповіла, що ляльок ніхто не жертвував, тому замість ляльки посилає маленькі милиці. Мене здивувало, що, отримавши милиці, ти не засмутилася, а, навпаки, зраділа, бо вони тобі не потрібні. Якою мудрою людиною був твій батько, що навчив тебе гри «в радість»!

Я дуже вдячний тобі, Полліанно. Познайомившись з тобою, я зрозумів, як стати щасливим. Щастя знаходиться всередині людини, тож треба знаходити привід для оптимізму в кожній життєвій події, як це робила ти. Навіть покарання ти сприймала із захопленням і вдячністю. Наприклад, коли тітка Поллі наказала тобі вечеряти хлібом з молоком на кухні, разом зі служницею Ненсі, ти не образилася на неї, як зробили б інші діти.

Отже, ти, Полліанно, — надзвичайно сильна духом дівчинка. Я б дуже хотів спілкуватися з тобою в реальному житті. Або хоча б листуватися.

Заздалегідь щиро вдячний, якщо ти відповіси мені.