Цех мав судову владу над своїми членами, обкладав їх податками, в разі потреби
створював власне ополчення для оборони міста. Члени цеху поділялися на три
категорії: майстри, підмайстри, учні. Для переходу учня в підмайстри, а підмайстра в
майстри потрібно було не лише продемонструвати певне вміння, але й внести суму в
касу цеху та влаштувати частування.
Протягом 15 ст. ремесло у Львові розвивалося швидкими темпами; на кінець
століття тут налічувалося вже близько 500 цехових майстрів і набагато більше
позацехових партачів. У міських книгах Львова середини 16 ст. названі
представники нових ремісничих професiй: шапкарі, колодiї, столярi, зброярi,
рiзники, пекарі, чоботярi та інші.
Довгий час львівські цехи вважалися зразковими. Цехи з інших міст запозичували у
них своï статути. Статути вимагали від майстрiв виробляти товари певної якості.
Кількість товару суворо регламентувалася. На ринках лише ремісники із цеху мали
право продавати свій товар. Товари інших ремісників конфісковували. У статутах
передбачались провини, за які члени цеху сплачували штраф грошима або воском:
вештання по місту, гра в карти, пияцтво. Збирали гроші на церкву, благодійництво,
допомагало фінансово колегам, які потрапили у біду.