d2901928464
Василько нудився сам сидіти вдома або гуляти у дворі. Вдача у меншої сестрички була вередлива та плаксива, то й бавитися з нею хлопцю не хотілося.
Його тягло край села на вигін, де сільські діти-пастушки пасли ягнят. От з ними гуляти було весело й цікаво: бігали наввипередки, грали в довгу лозу, або в коней. А набридне бігати, йшли купатися на річку, набирати повні пазухи ожини, лазили по кущах та в осоці, шукаючи пташині гнізда.
Одного разу Василь з хлопцями нагледів на березі, де вони купалися, страшну гадюку. З того часу хлопці боялись лазить в осоці, в Василько почав лякати гадюкою сестру. Іншим разом хлопці побігли купатися й стрибати з борту човна, що стояв припнутий до берега, у воду.
Васильку хотілося почваниться перед хлопцями сміливістю, то він пірнув у річку з носа човна, думаючи, що там теж не глибоко, і ледь не втопився – плавати ще не вмів. На його щастя, якась молодиця прийшла до річки прати. Кинулась вона в воду, вхопила Василька за чуб та й винесла на берег. А потім стріла маму хлопця і розказала їй про пригоду. Мама дала сину доброї прочуханки й заборонила виходити з двору та гуляти на вигоні.
Але Васильку вдома не сиділося, а двір був йому тісний. Ото раз надвечір він крадькома скочив через тин і побіг на вигін. Дітей не знайшов, зате побачив чубату посмітюху (чубатого жайворонка) і спробував спіймати її.
Гнався за нею аж до моста через невеличку річечку. Там загатив з камінчиків гребельку, задумав змайструвати і поставити млинок. Ото хлопці здивуються! Глянув під міст, а там так чудно, якось неначе в хаті: і дві стіні по боках, і стеля зверху, і неначе двоє здоровецьких дверей – одні проти других.
Пішов хлопчик під міст, ліг на м'якій травиці та й задивився на потічок, як він булькотить, переливаючи воду з камінчиків на камінчики, незчувся, як заснув. Прокинувся рано-вранці, думаючи, що лежить вдома на ліжку.
Дуже здивувався, що вікна стали такими великими, стеля – чорна, а зовсім поряд щось дзюрчить… Раптом застукали кінські копита, загуркотів віз, а дошки стелі почали дріботіти. Василько перелякався, що хтось по горищу кіньми їздить і стеля може завалитися. Схопився на ноги й отямився, що він не в хаті, а під мостом.
Вибіг звідтіль на шлях. А там якийсь чоловік возом їде. Побачив Василька, подумав, що то чорт вискочив, та як дремене назад! Василько, плачучи, пішов шляхом, а потім побачив стежку у житі, що вела до хат, і звернув на неї.
Аж тут назустріч іде молодиця. Вона теж перелякалася, побачивши хлопця, і побігла у село. Василько – за нею, дивуючись, чому це люди приймають його за чорта. Зайшов у той двір, куди вскочила молодиця, а там – собаки. Видерся від них на тин, сидить, плаче.
Вийшла з хати старенька бабуся, відігнала собак, розпитала хлопця, хто він, і відвела за руку до його дому. Мама, що не спала всю ніч, шукаючи сина, з плачем кинулася обнімати його. Вийшов зі своєї кімнати радісний батько. А Васильку стало дуже ніяково, що завдав мамі і батьку стільки клопотів.
Вийшов він після сніданку надвір, сів сумний на ґанку. Аж тут голуби прилетіли клювати просо. Хлопчик побіг в стайню, заглянув у кошіль, а там голуби знеслись. Від того Василь став такий радий, що зараз забув і про місток, і про собак, і про гадюк, бо усяке лихо забувається на світі
Answers & Comments
Його тягло край села на вигін, де сільські діти-пастушки пасли ягнят. От з ними гуляти було весело й цікаво: бігали наввипередки, грали в довгу лозу, або в коней. А набридне бігати, йшли купатися на річку, набирати повні пазухи ожини, лазили по кущах та в осоці, шукаючи пташині гнізда.
Одного разу Василь з хлопцями нагледів на березі, де вони купалися, страшну гадюку. З того часу хлопці боялись лазить в осоці, в Василько почав лякати гадюкою сестру. Іншим разом хлопці побігли купатися й стрибати з борту човна, що стояв припнутий до берега, у воду.
Васильку хотілося почваниться перед хлопцями сміливістю, то він пірнув у річку з носа човна, думаючи, що там теж не глибоко, і ледь не втопився – плавати ще не вмів. На його щастя, якась молодиця прийшла до річки прати. Кинулась вона в воду, вхопила Василька за чуб та й винесла на берег. А потім стріла маму хлопця і розказала їй про пригоду. Мама дала сину доброї прочуханки й заборонила виходити з двору та гуляти на вигоні.
Але Васильку вдома не сиділося, а двір був йому тісний. Ото раз надвечір він крадькома скочив через тин і побіг на вигін. Дітей не знайшов, зате побачив чубату посмітюху (чубатого жайворонка) і спробував спіймати її.
Гнався за нею аж до моста через невеличку річечку. Там загатив з камінчиків гребельку, задумав змайструвати і поставити млинок. Ото хлопці здивуються! Глянув під міст, а там так чудно, якось неначе в хаті: і дві стіні по боках, і стеля зверху, і неначе двоє здоровецьких дверей – одні проти других.
Пішов хлопчик під міст, ліг на м'якій травиці та й задивився на потічок, як він булькотить, переливаючи воду з камінчиків на камінчики, незчувся, як заснув. Прокинувся рано-вранці, думаючи, що лежить вдома на ліжку.
Дуже здивувався, що вікна стали такими великими, стеля – чорна, а зовсім поряд щось дзюрчить… Раптом застукали кінські копита, загуркотів віз, а дошки стелі почали дріботіти. Василько перелякався, що хтось по горищу кіньми їздить і стеля може завалитися. Схопився на ноги й отямився, що він не в хаті, а під мостом.
Вибіг звідтіль на шлях. А там якийсь чоловік возом їде. Побачив Василька, подумав, що то чорт вискочив, та як дремене назад! Василько, плачучи, пішов шляхом, а потім побачив стежку у житі, що вела до хат, і звернув на неї.
Аж тут назустріч іде молодиця. Вона теж перелякалася, побачивши хлопця, і побігла у село. Василько – за нею, дивуючись, чому це люди приймають його за чорта. Зайшов у той двір, куди вскочила молодиця, а там – собаки. Видерся від них на тин, сидить, плаче.
Вийшла з хати старенька бабуся, відігнала собак, розпитала хлопця, хто він, і відвела за руку до його дому. Мама, що не спала всю ніч, шукаючи сина, з плачем кинулася обнімати його. Вийшов зі своєї кімнати радісний батько. А Васильку стало дуже ніяково, що завдав мамі і батьку стільки клопотів.
Вийшов він після сніданку надвір, сів сумний на ґанку. Аж тут голуби прилетіли клювати просо. Хлопчик побіг в стайню, заглянув у кошіль, а там голуби знеслись. Від того Василь став такий радий, що зараз забув і про місток, і про собак, і про гадюк, бо усяке лихо забувається на світі