Ответ:

Стабільне економічне зростання в Україні, яке тривало від початку 2000–их до осені 2008 року, сприяло маргіналізації проявів соціального невдоволення. Вони були пов’язані переважно з проблемами локального характеру (конфлікти із забудовниками, шкідливий вплив підприємств на екологічну ситуацію на певних територіях тощо).

Після того, як наприкінці 2008 року економіка України відчула вплив світової фінансово-економічної кризи, характер та потужність протестної активності зазнали серйозних трансформацій. Суттєво зросла кількість протестних акцій. Водночас спроби організувати загальнонаціональні кампанії протестів у легальних формах з боку Федерації профспілок України та опозиційних сил мали обмежений успіх. Попри те, що радикальні прояви соціального протесту залишалися локалізованими, сама їх частота та інтенсивність створювала серйозну загрозу дестабілізації суспільно‑політичних процесів. Пік протестної активності припав на січень – березень 2009 року.

Абсолютна більшість акцій протесту відбувалась без порушень вимог законодавства України. Проте досить поширеною тактикою протестуючих стало блокування транспортних шляхів чи погрози таким блокуванням, використання під час акцій техніки (зокрема, таксистами, водіями‑далекобійниками, робітниками Херсонського машинобудівного заводу), спроби захоплень адміністративних приміщень. Неодноразово використовувалась така форма індивідуального радикального соціального протесту як загроза самоспалення, зокрема клієнтами банківських установ, що не могли виплатити взяті у кредит кошти або отримати депозити. Проте поступове пристосування громадян до нових економічних умов, стабілізація соціально-економічної ситуації призвела до значного зменшення кількості протестних акцій та їх учасників, а також їх повернення у легальне русло.