творчому доробку Олександра Олеся — одинадцять поетичних збірок, більше двадцяти драм, численні опоетизовані народні казки, поеми, фейлетони, переклади. Його твори, повернувшись з чужини, навчають нас любити рідну землю, берегти народні духовні надбання. 
Про сенс життя, про журбу й радість, про мінливість днів розмірковує О. Олесь у поезії «Айстри», яка була написана в 1905 році. Це твір глибоко ліричний, хвилюючий та філософський. Не випадково музику до поезії написав М. Лисенко, а за змістом та мелодійністю вірш нагадує «Журбу» Л. Глібова. У поезії «Айстри» зображено сподівання квітів на сонячні дні, на вічну весну: 
І марили айстри в розкішнім півсні Протрави шовкові, про сонячні дні.-І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в’януть, де вічна весна… 
Квіти тягнуться до світла, до життя, але сподівання їх марні, як марними були надії людей на покращення життя після революційних переворотів. 
І вгледіли айстри, що жити дарма,— Схилились і вмерли… І тут як на сміх Засяяло сонце над трупами їх!… 
Отже, останні рядки носять оптимістичний характер. Автор підкреслює безперервність життя. Хоч у світі якийсь час і панує смерть, темрява, безнадія, але все мине, сонце засяє над Землею. 
Отже, поезія Олександра Олеся — це історія поневірянь, мук, трагедій і водночас надій, перемог і злетів. Яскравим прикладом жмутку полярно протилежних почуттів, незбагненних пристрастей є чудова поезія «Айстри».