“Євшан-зілля” – це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон Володимир Мономах. Життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. Все було б гаразд, але на Батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хо-; тів повернути рідну дитину, бо батьківська любов найсильніша в світі.; І от гудець іде до Києва за юним паном.

Усі спроби були марними – половець став русичем. Ні колискові, ні звитяжні пісні, ні батькові, страждання не зачепили жодної душевної струнки, але сталося диво:, почувши запах євшан-зілля, хлопець мов прокинувся з довгого сну.

Із запахами в людини пов’язані найгостріші спогади. Ось і дух привільного, широкого, безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнкн вало цей степ терпким, солодким, духмяним ароматом свободи. І луша перевернулася… гаряча половецька кров зажадала свободи, волі, свого власного дому, свого степу, батьківщини, просторів, життєдайної волі, шо манить, несе, п’янить, дарує шастя.

Отже, слова – вони пусті, позбавлені смислу, якщо не підкріплені ділом. Де взяти дійсно дійову людину, людину-патріота, для якої горе власної землі болить, як своє власне? Людину, яка вдихнула б запах степового євшану і захотіла перетворити свою землю на степ, але не пустку, а широкий, безкраїй, вільний, від спогляданя якого хочеться орлом полетіти до синього неба і з височини споглядати свою землю й радіти квітучому краю.