Поруч із тобою, Маленький принце, мешкають не надто розважливі сусіди. Думаю, десь у космосі є ще планети, які населяють подібні їм дорослі: полководці, ледарі, одинаки, злочинці, себелюбці. Але є ще й ті, які завжди прагнуть кращого, навіть на останнім рубежі не втрачають здатності любити, мають жагу пізнання. Вони, я гадаю, не будуть схожими но твоїх сусідів.

Дякую, Маленький принце, що ти нагадав дорослим важливу істину: всі вони родом із дитинства, і змусив замислитись над важливими питаннями, викрив обмеженість деяких їхніх поглядів.

Життя на маленькому астероїді самотнє… І хоч у тебе були три вулкани й троянда, ти вирушив шукати друга. Жоден із сусідів не зміг би бути ним, адже вони думали лише про себе (крім ліхтарника) та не були здатними любити.

Згодна, головного очима не побачити, навіть якщо одягнути окуляри або дивитись у мікроскоп. Головне можна відчути лише люблячим серцем. Ось чому ти зміг роздивитися баранчика крізь дірочки намальованого ящика. Ось причина любові до тієї однієї у світі троянди, хоч в саду ти міг знайти мільйон схожих, може, й кращих квітів. А сліпе серце – найгірше зло, яке можна собі заподіяти, бо воно не може бути щасливим. Із цієї простої істини виникає наступна: рідна душа приносить радість. Що б ти обрав, якби тобі запропонували спочатку бути щасливим, а потім – нещасним, або спокійно існувати і нічого не змінювати? Мій вибір – мить радості, вона варта страждань, адже пам’ять про неї розрадить у скруті. Тому я розумію Лиса, що попросив його приручити, хоч знав, що потім сумуватиме за тобою. Його життя вмить стало набагато яскравішим і змістовнішим. Погоджусь, що ми відповідаємо за тих, кого приручили: дуже важливо не розбити серце тому, хто по-справжньому любить тебе.