Байронічний герой — тип літературного героя, створений Дж. Байроном: самотня розчарована людина (часто із загадковим минулим), яка з гордим презирством ставиться й мститься суспільству, що відштовхнуло її, але при цьому й сама страждає — у нього страдницька душа, сильний характер і бунтівлива вдача, вільнолюбний бунтар з вразливою душею.
Загальні риси «байронічного» героя в тій чи іншій мірі знайшли відображення в літературах різних країн — у творах Бенжамена Констана, Альфреда де Віны, Адама Міцкевича, О.Пушкіна, М.Лермонтова. При схожості визначальних рис образи героїв цих творів несуть у собі ознаки своєрідності національного буття і культури. Вічна проблема «людина і світ» набувала нового трактування. Індивідуальні риси особистості почали розглядатися у причиннонаслідковому зв'язку з історикокультурними умовами і пануючими у суспільстві поняттями і звичаями. Осмислення такого зв'язку іноді підкреслювалось навіть назвами творів. Альфред де Мюссе назвав свій твір «Сповідь сина століття» (1836), М.Лермонтов — «Герой нашого часу» (1840). Із поняттям «байронічний герой» пов'язане поняття — «байронізм», або «байронічна течія літератури романтизму». Її суттю є вже названі ознаки (наявність «байронічного героя» домінування настроїв «світової скорботи», необхідності нехай і приреченої на поразку боротьби). В Україні байронізм позначився на «Історії Русів», на творчості Є. Гребінки, М.Петренка, Л.Боровиковського та інших представників Харківської школи романтиків, згодом П.Куліша, однак рзкрився лише незвичайними своїми гранями, передовсім пейзажній ліриці. Елементи байронізму спостерігаються в ранній поезії І.Драча, М. Вінграновського.
Answers & Comments
Відповідь:
Байронічний герой — тип літературного героя, створений Дж. Байроном: самотня розчарована людина (часто із загадковим минулим), яка з гордим презирством ставиться й мститься суспільству, що відштовхнуло її, але при цьому й сама страждає — у нього страдницька душа, сильний характер і бунтівлива вдача, вільнолюбний бунтар з вразливою душею.
Загальні риси «байронічного» героя в тій чи іншій мірі знайшли відображення в літературах різних країн — у творах Бенжамена Констана, Альфреда де Віны, Адама Міцкевича, О.Пушкіна, М.Лермонтова. При схожості визначальних рис образи героїв цих творів несуть у собі ознаки своєрідності національного буття і культури. Вічна проблема «людина і світ» набувала нового трактування. Індивідуальні риси особистості почали розглядатися у причиннонаслідковому зв'язку з історикокультурними умовами і пануючими у суспільстві поняттями і звичаями. Осмислення такого зв'язку іноді підкреслювалось навіть назвами творів. Альфред де Мюссе назвав свій твір «Сповідь сина століття» (1836), М.Лермонтов — «Герой нашого часу» (1840). Із поняттям «байронічний герой» пов'язане поняття — «байронізм», або «байронічна течія літератури романтизму». Її суттю є вже названі ознаки (наявність «байронічного героя» домінування настроїв «світової скорботи», необхідності нехай і приреченої на поразку боротьби). В Україні байронізм позначився на «Історії Русів», на творчості Є. Гребінки, М.Петренка, Л.Боровиковського та інших представників Харківської школи романтиків, згодом П.Куліша, однак рзкрився лише незвичайними своїми гранями, передовсім пейзажній ліриці. Елементи байронізму спостерігаються в ранній поезії І.Драча, М. Вінграновського.
Пояснення: