бароко як перший загальноєвропейський художній напрям твір
Answers & Comments
mkemenyash
XVII століття стало надзвичайно важливою віхою в культурно-історичному розвиткулюдства. З одного боку, його можна вважати своєрідним підсумком попередньоївеликої історичної епохи — Відродження, а з іншого — періодом, колиокреслювались нові, суголосні тогочасним історичним умовам шляхи та перспективирозвитку людського суспільства, формувалися ті соціально-економічні, політичні,культурні традиції й морально-етичні цінності, які заклали підвалини новоїєвропейської цивілізації. Пригадаємо основні риси епохи Відродження. ЕпохаВідродження (Ренесанс) — це початок XIV — кінець XVI ст. Назва походить відзагальної тенденції митців цієї епохи до відродження засад тієї світськоїгуманістичної культури, яка була створена в епоху античності. Митці епохиВідродження висунули нову, гуманістичну (від лат. humanus — людяний)систему світобачення. її центром було проголошено людину, в якійвбачали найвищу цінність і головний сенс буття. На противагу митцямсередньовіччя, гуманісти реабілітували матеріально-почуттєву, фізичну природулюдини і відповідно пропагували її як предмет художнього зображення. В епоху Відродженнярозпочався інтенсивний розвиток гуманістичної освіти ікнигодрукування, зародилися книжкова культура і традиції індивідуальногочитання.
Криза ренесансного світогляду. З кінця XVI ст. ідеологію Відродження починаєохоплювати глибока криза. її насамперед породила криза віри в людину, в їїможливості побудувати життя на засадах справедливості й розуму.
Європу роздирали загарбницькі й релігійні війни та революції, з яких найбільшкривавими були Тридцятилітня війна (1618—1648) та Англійська революція 1648 р.При цьому відбувався процес зміцнення європейських монархій та абсолютизаціїкоролівської влади, який ще більше поглиблював кризу гуманізму. Посилився йпроцес відродження авторитету і влади католицької церкви, який дістав назвуконтрреформації, тобто світоглядної противаги попередньому, часівВідрод-реформаційному протестантському руху. Контрреформація знаменувала собоючасткове повернення до часів середньовіччя, зокрема до його ідеології ісвітоглядної системи з культом Бога, а не людини.
Нова картина світу. Та саме в XVII ст. починається Новий час: відбуваєтьсястановлення нової картини світу, яка визначатиме розвиток людства практично докінця XIX ст. Саме в Новий час остаточно формується історико-культурне поняття«Європа». Саме в XVII ст. зароджується такий важливий феномен, як громадськадумка — особливе ідейно-психологічне явище, можливе лише в громадянськомусуспільстві, що усвідомлює як свій зв'язок з державою, так і відноснунезалежність від неї.
Наприкінці XVII ст. в Західній Європі з'являються перші професійніписьменники. Атмосфера публічного обговорення проблем суспільного життя ілітератури сприяє розквіту публіцистики і періодичних видань. XVII ст.характеризується також і як вік науки. Виникає нова, більш звична для сучасноїлюдини класифікація галузей науки і їх нова ієрархія. Усе це і визначилоголовний вектор розвитку людської думки XVII й подальших століть розвиткулюдської цивілізації.
XVII століття як літературна епоха датується приблизно від 90-х років XVI ст.до 80—90-х років XVII ст.
Головними літературними напрямами XVII ст. стали бароко і класицизм, які,кожний по-своєму, віддзеркалили панівні тенденції світовідчуття людини тієїепохи. Митці бароко зображували людину, яка цілком покладалась на ірраціональнісили, наперед визначену долю, душу якої, внаслідок утрати гармонії зі світом,розривали трагічні суперечності буття, непевність і постійні сумніви. Навпаки,у творах представників класицизму світовідчуття людини стає більш певним,цілеспрямованим, сповненим віри у спроможність людського розуму подолатискладні перепони долі, збагнути таємниці природи і проблеми суспільства,поліпшити людське єство і навколишній світ.
Answers & Comments
Криза ренесансного світогляду. З кінця XVI ст. ідеологію Відродження починаєохоплювати глибока криза. її насамперед породила криза віри в людину, в їїможливості побудувати життя на засадах справедливості й розуму.
Європу роздирали загарбницькі й релігійні війни та революції, з яких найбільшкривавими були Тридцятилітня війна (1618—1648) та Англійська революція 1648 р.При цьому відбувався процес зміцнення європейських монархій та абсолютизаціїкоролівської влади, який ще більше поглиблював кризу гуманізму. Посилився йпроцес відродження авторитету і влади католицької церкви, який дістав назвуконтрреформації, тобто світоглядної противаги попередньому, часівВідрод-реформаційному протестантському руху. Контрреформація знаменувала собоючасткове повернення до часів середньовіччя, зокрема до його ідеології ісвітоглядної системи з культом Бога, а не людини.
Нова картина світу. Та саме в XVII ст. починається Новий час: відбуваєтьсястановлення нової картини світу, яка визначатиме розвиток людства практично докінця XIX ст. Саме в Новий час остаточно формується історико-культурне поняття«Європа». Саме в XVII ст. зароджується такий важливий феномен, як громадськадумка — особливе ідейно-психологічне явище, можливе лише в громадянськомусуспільстві, що усвідомлює як свій зв'язок з державою, так і відноснунезалежність від неї.
Наприкінці XVII ст. в Західній Європі з'являються перші професійніписьменники. Атмосфера публічного обговорення проблем суспільного життя ілітератури сприяє розквіту публіцистики і періодичних видань. XVII ст.характеризується також і як вік науки. Виникає нова, більш звична для сучасноїлюдини класифікація галузей науки і їх нова ієрархія. Усе це і визначилоголовний вектор розвитку людської думки XVII й подальших століть розвиткулюдської цивілізації.
XVII століття як літературна епоха датується приблизно від 90-х років XVI ст.до 80—90-х років XVII ст.
Головними літературними напрямами XVII ст. стали бароко і класицизм, які,кожний по-своєму, віддзеркалили панівні тенденції світовідчуття людини тієїепохи. Митці бароко зображували людину, яка цілком покладалась на ірраціональнісили, наперед визначену долю, душу якої, внаслідок утрати гармонії зі світом,розривали трагічні суперечності буття, непевність і постійні сумніви. Навпаки,у творах представників класицизму світовідчуття людини стає більш певним,цілеспрямованим, сповненим віри у спроможність людського розуму подолатискладні перепони долі, збагнути таємниці природи і проблеми суспільства,поліпшити людське єство і навколишній світ.