Один  багатий  удівець  одружився  вдруге  з  удовою,  такою  чванливою  та гоноровитою, якої, відколи світ світом, ніхто й не бачив.

Вона мала двох дочок, теж чванливих і гоноровитих. А в чоловіка була своя дочка, надзвичайно добра та ніжна - вся в матір, найкращу жінку в світі.

Не встигли відсвяткувати весілля, як мачуха вже показала свою лиху вдачу. Вона зненавиділа пасербицю за її красу, бо поряд з нею її власні дочки здавалися ще огиднішими.

Отож мачуха й загадувала дівчині робити найбруднішу роботу в домі - мити посуд, прати одежу, прибирати кімнати.

Спала дівчина аж під самісіньким дахом, на горищі, на благенькому солом'яникові, тоді як сестри її жили в розкішних покоях з м'якими постелями та дзеркалами, що в них бачили себе з голови до п'ят.

Бідолашна дівчина покірно терпіла всі кривди й не наважувалась жалітися батькові - той однаково вилаяв би її, бо в усьому коривсь своїй лихій дружині. 

Упоравшись з роботою, дівчина йшла в куток і сідала просто на попіл, натрушений біля каміна. Тому всі в домі звали її Чорногузкою. А менша сестра, не така лиха, як старша, прозвала її Попелюшкою.

Та навіть у лахмітті і в попелі Попелюшка була куди гарніша за своїх сестер, хоч ті й ходили в пишних шатах.

Якось син короля, молодий та гожий принц, улаштував бал і запросив на нього всіх знатних людей королівства. Наші дві панночки теж дістали запрошення, бо їх мали за поважних осіб у тій країні.

Почалися клопоти й турботи - треба ж було приготувати сукні й оздоби та вибрати зачіски, які їм були б найбільше до лиця.

А Попелюшці додалося роботи - прати й прасувати білизну для сестер, крохмалити їм комірці та манжети.