Ответ:

Найхарактернішою, може, рисою Остапа Вишні як письменника є те, що він органічно поєднує в своїй творчості новий, соціалістичний зміст з глибоким національним характером. Це — український письменник передовсім, український у своїх пейзажах, у своєму лукавому й добродушному гуморі, у своїй далеко не добродушній сатирі, у своїй ласкавій і соромливо-ніжній ліриці. Саме оце поєднання видимого світові сміху з незримим світові смутком, таке притаманне народній українській поезії, свідчить, що Остап Вишня справді-таки земляк і духовний родич великого Гоголя, дотепного Котляревського, наївного і милого в тій наївності Квітки, нарешті — Тараса Шевченка, того Шевченка, який зумів так геніально переплести в своїх "Гайдамаках" палючі, вогненні картини народного повстання з одчайдушно-веселими, подекуди й солонуватими піснями Кобзаря Волоха — і закінчити безсмертну свою поему мудрою післямовою, де вимовлена висока мрія, що в майбутньому "житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слов'янська земля".

Я назвав Гоголя, цього великого українця, що на нечувану в світі височінь підніс, поруч ставши з другим велетнем — Пушкіним — найпередовішу в світі російську літературу. Вишня, будучи глибоко національним-українським письменником, чужий, розуміється, усякій національній виключності і обмеженості, він пройшов добру творчу школу у великих російських учителів — того ж таки Гоголя, Салтикова-Щедріна й Чехова. Може, до названих імен варто б ще додати імена Володимира Короленка і Гліба Успенського, з якими ріднить Остапа Вишню багато спільних рис, а в першу чергу — сердечна любов до людини.