Ответ:

Ці слова лунають величною трагічністю, холодним реквіємом, гарячими сльозами. Вони, відлунюючись від байдужих стін Всесвіту, звучать понад землею та сковують крижаним жахом серця.

Так, це – правдиві слова. Весь цивілізований (чи не дуже) світ прийняв війну за свою традицію. І вже нікого не здивуєш початком нової війни. Людство періодично знищує саме себе, спалюючись у жахливому полум’ї жорстокості, задихаючись у свавіллі нескінченних чвар.

Війни були завжди. З зародженням цивілізації з’явились перші об’єднання, схожі на держави. І людська жадоба, ненависть, бруд душі невблаганно призводили до кровопролиття, де правителі, які не розділили щось між собою, женуть ні в чому не винних людей вмирати та вбивати. Так, це традиція людства, і його прокляття.

Нема у світі клаптя землі, не вкритого кров’ю, клаптя, де не точилися б бої. А ми живемо в цьому світі і несемо його хрест. Адже доки ми не прозріємо, доки будуть ставати один проти одного ті, хто ще вчора були найліпшими союзниками, доки кращих людей будуть вбивати, а справжні чудовиська будуть ще більше грузнути в пороках, збагачуючись нещастям людей, – доти весь світ страждатиме, заливаючись кров’ю.

Чи колись людей, для яких життя важливіше за примарний добробут, стане більше за тих, хто женеться за могутністю та владою, вкриваючи землю трупами? Можливо. Хоча, навряд чи це станеться за нашого життя чи за найближчу тисячу років. Ми не можемо цього знати, проте, людина завжди сподівається на краще.

Отже, давайте дамо цьому світові шанс.