arsenkravets87
Володимир Дрозд народився 25 серпня 1940 року в селі Петрушин на Чернігівщині.
Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.
Дещо осібно стоять у творчості письменника романи-біографії «Ритми життя» (1974), «Дорога до матері» (1979) — про родину академіка О. Богомольця, «Добра вість» (1987) — про Ювеналія Мельникова, «малороса» з Чернігівської губернії, «російськопідданого», одного з перших марксистів в Україні. Усе написано неіндивідуалізованим словом підручника з історії з обов'язковими для літературного твору «художніми картинками». Але ці, можна сказати, випадкові — тематично й жанрово — для прозаїка романи зовсім не випадкові в психологічному, світоглядному плані: загалом усі його твори можна поділити на дві групи — такі, що їх міг би написати «хтось інший», і такі, що їх міг написати тільки В. Дрозд. В першій групі — бадьорі й оптимістичні повісті про колгоспне село («Так було, так буде», «Новосілля», 1987), про невсипущу справедливість радянської юриспруденції («Інна Сіверська, суддя», 1983), про героїв-революціонерів. З іншого боку — повість «Вовкулака», про всяк випадок переназвана у видавництві на «Самотнього вовка», опублікований лише в журнальному варіанті роман «Катастрофа», що йшли до читача більше десятиліття, та химерна повість «Ирій», яку не друкували шість років;
За глибиною зворушливо-достовірного самоаналізу персонажа-письменника з роману «Спектакль» Ярослава Петруні, роздвоєного на «чиновника від літератури» та справді талановитого літератора, який через брак характеру, почуття обов'язку перед людьми, егоїзм, життєві обставини не зміг себе реалізувати, виразно прочитується проблема роздвоєння, розщеплення творчої свідомості самого автора.
Answers & Comments
Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.
Дещо осібно стоять у творчості письменника романи-біографії «Ритми життя» (1974), «Дорога до матері» (1979) — про родину академіка О. Богомольця, «Добра вість» (1987) — про Ювеналія Мельникова, «малороса» з Чернігівської губернії, «російськопідданого», одного з перших марксистів в Україні. Усе написано неіндивідуалізованим словом підручника з історії з обов'язковими для літературного твору «художніми картинками». Але ці, можна сказати, випадкові — тематично й жанрово — для прозаїка романи зовсім не випадкові в психологічному, світоглядному плані: загалом усі його твори можна поділити на дві групи — такі, що їх міг би написати «хтось інший», і такі, що їх міг написати тільки В. Дрозд. В першій групі — бадьорі й оптимістичні повісті про колгоспне село («Так було, так буде», «Новосілля», 1987), про невсипущу справедливість радянської юриспруденції («Інна Сіверська, суддя», 1983), про героїв-революціонерів. З іншого боку — повість «Вовкулака», про всяк випадок переназвана у видавництві на «Самотнього вовка», опублікований лише в журнальному варіанті роман «Катастрофа», що йшли до читача більше десятиліття, та химерна повість «Ирій», яку не друкували шість років;
За глибиною зворушливо-достовірного самоаналізу персонажа-письменника з роману «Спектакль» Ярослава Петруні, роздвоєного на «чиновника від літератури» та справді талановитого літератора, який через брак характеру, почуття обов'язку перед людьми, егоїзм, життєві обставини не зміг себе реалізувати, виразно прочитується проблема роздвоєння, розщеплення творчої свідомості самого автора.