Фразеологія — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Фразеологізм — неподільне, стійке словосполучення, яке можна замінити синонімічним словом.

Наприклад: лізти в халепу (потрапляти в неприємну ситуацію) чи давати горобцям дулі (байдикувати), дати дриза (втекти) чи надавати духопелів (провчити, покарати), ловити ґав (бути неуважним, нічого не робити, упускати слушну нагоду) чи тикати під ніс кислиці (ледарювати).

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські та власне українські.

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження — старогрецькі, староримські, усталені звороти із західноєвропейських мов — німецької, французької, англійської, італійської та ін. Але найбільше українська мова засвоїла фразеологічних зворотів з російської мови — вислови російських письменників, фразеологізми з народної мови.

Використання фразеологізмів дозволяє:

1. Посилити наочність і образність тексту.

2. Створити потрібну стилістичну тональність (урочистості, піднесеності або зниження).

3. Більш яскраво висловити своє ставлення до інформації, передати авторські почуття і оцінки.

Деякі фразеологізми є членами речення, тотожними за значенням словам, які вони можуть заступати.

Наприклад:

Присудок: Ви послухайте його і на вус намотайте. (М.Стельмах).

Додаток: Він заговорив дрібно й сердито, наговорив сім мішків гречаної вовни. (І.Нечуй-Левицький).

Обставина: Пішов козак світ за очі. (Т.Шевченко).

Отже, фразеологізми виступають одним членом речення.

Для опису картини можна використати: "ні в казці (казках) не сказати, ні пером написати", " очей (ока) не відірвати (не відірвеш, не відвести)".