Будь ласка!Терміново! Складіть план до твору "Вітер і Вихор"

Ось твір: 

У глибокому яру, куди й сонце ледь проникає, дрімав собі Вітер. Попрохали в нього рослини в полі, трави на луках, дерева в лісі, щоб полетів він до синього моря та пригнав дощову хмару, бо знемагають вони від спеки.

Вилетів Вітер з яру - а назустріч йому Вихор.

-      Гей, Вихоре! - гукнув Вітер, - приставай до мене, по­дамося до моря, приженемо хмару.

-     Ет, мені й тут добре, - хмикнув Вихор і помчав шукати нових розваг. Вилетів він на баштан, жартуючи, позв'язу­вав огудиння кавунів та динь, роздмухав солому на курені. З куреня вибіг баштанник і став сваритися. Вихор схопив у нього з голови солом'яного бриля і закружляв із ним над баштаном.

-    Хо-хо-хо! - сміявся Вихор і крутив брилем.

Та врешті це йому набридло, й він кинув бриля прямо баштанникові на лисину.

Після цього Вихор покушпелив по дорозі, здіймаючи стовп куряви, а корови, що паслися неподалік, чмихкали й невдоволено хитали головами.

Вихор повернув на пшеничне поле.

-     Розбиш-шака з'явився, розбиш-шака! - шепотіли зелені колоски й пригиналися до землі.

А Вітер тим часом летів до моря. Він відчував, що сили в нього збавляється і слід було б спуститися на землю, пере­дихнути. Але Вітер казав собі: «Кріпись! Треба хутчіше до­летіти до моря, поки інші вітри не порозбирали дощових хмар».

Ну, а Вихор? Той уже розгулював лугом. Зачувши, що він летить, ховалися по норах миші, нишкли коники-стрибунці, хилилися долу трави. І хоч багатьом пощастило сховатися від Вихора, та все ж дехто попадав у його кру-тьоло...

Піднявши сторчма все живе в лузі, Вихор вирішив прогулятися лісом. Край лісу стояв старий дуб-велетень, а обіч нього - молоді дубки, його сини й онуки. Вихор летів прямо на них, не звертаючи.

-      Дорогу! Дорогу! - галасував він. Та дуби були незво­рушні.

-      Ну, зараз ви пожалкуєте! - напружився Вихор, розі­гнався і... тільки зойкнув, налетівши на могутні груди старого дуба.

Саме цієї миті вернувся з моря Вітер. Він пригнав дощо­ву хмару. І враз на поблякле від спеки листя, на трави, на жита-пшениці сипонули життєдайні прохолодні краплі.

-     Спасибі Вітрові! - зраділи дерева. - Це він приніс нам цілющий дощ!

-     Спасибі Вітрові! - долинуло з баштану і з пшеничного поля.

-     Спасибі Вітрові! - котилося лугом.

А стомлений Вітер полетів до глибокого яру. Йому треба було перепочити, набратися сили. Бо завтра знов чекає на нього робота: крутити вітряки на пагорбах, запилювати соняхи в степу, напинати вітрила на човнах. Та хіба мало гарних справ у Вітра! (381 слово)                 Василь Чухліб