Дід Панас наробив багато квасу і вирішив заховати від дружини - баби Фросі. Бо вона йог дуже полюбляла. Як побачить десь квас, то потрошку-потрошку весь і витягає. Де сховати кум підказав. Зарили на городі. Та, коли баби не було вдома, ходили і частували. Гадали вистачить на все літо.

 Та жінка ніби відчувала нахабну зраду. Пристьобалася до діда : " Піди на кукурудзу. Проріди, бо вже люди сміються. Кажуть, що в нашій кукурудзі ночами вовки виють. Так вона позаростала бур"янами." І не відстає. Ніколи навіть не гляділа на цю кукурудзу до осені, а тут причепилась як реп"ях.

А там же банки з кваском зариті.

 А спека в те літо страшна стояла. Ліньки було діду на город виходити з сапою та граблями. Тільки обіцяв. Та одного разу невгамовна баба так почала сваритися, що не витримав та пішов до кума жалітися. Прийшов аж під вечор. Йде, чує квасовий дух стоїть від їхнього подвір"я. Злякався, ходу прискорив. Дивиться, а під тином стоять побиті банки. Зайшов до хати. А баба добра-добра сидить квасок п"є та хитро посміхається.

  - Як знайшла? Чому декілька банок побила?

  - Посварилися ми, діду, а я собі думаю, що це негоже так перед Богом та людьми вести себе на старісь. Але перед сусідами все одно соромно. Вмрішила сама прорідити. І ось, що знайшла. Зрозуміла, що ти мені на день народження гостинець готував. Пробач, що трохи побила. Я ж не знала.

Що сказати на таке. Обійняв дід бабу та й засумував. Знов готквати квас прийдеться.