Cкладыть докладный план за цим текстом.
Лише на світ божий занеслося – озвалась степова звірина. Ціле степове царство прокинулось і загомоніло на свій лад.

Від цього гамору козак прокинувся. Сів на своєму кожусі, де спав, протер очі й перехрестився. Промовляючи голосно молитву, пішов до річки вмиватися.

Відтак вийняв із-за пояса малий гребінчик і скалку дзеркальця та став причісувати свій чорний довгий оселедець і закручувати його за вухо. Так само розчесав вуса і пригладив їх складно, по-запорозьки, униз.

Семен Непорадний – він так звався – був кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні, як море, червоні штани, які підперезував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка була подерта і замащена та на грудях широко розхристана, звідки визирали широкі косматі та на сонці засмаглі груди. Миючись, засукав рукави поза лікті й показав жилаві руки з п’ястуками, мов довбеньки.

Непорадний на Січі мав славу неабиякого силача. Згинав залізні штаби, а коня підіймав поперед себе, мов барана.

Незважаючи на Семенову лицарську силу, його прозвали на Січі Непорадним за те, що в якійсь стрічі з татарином не вмів собі дати ради, аж поки товариші йому не допомогли.

Та він цим анітрохи не переймався. На Січі не питали нікого, як зветься, так зараз давали кожному ймення, з яким не розлучався аж до смерті. Хоч би як козака негарно назвати, він цього не соромиться. Козаки говорили : « Не ймення тебе красить, а ти його краси»( За А. Чайковським ).