Л. Ревуцький – один з найвидатніших музичних діячів ХХ століття. Композитор, педагог, піаніст, музично-громадський діяч – так можна визначити основні риси творчого портрету Л.Ревуцького. Він залишив по собі не лише творчу спадщину, але й численних учнів.
Музика Л.Ревуцького уособлює в собі пісенну душу українського народу. Творчості композитора властиві: тонкий ліризм, позначений душевністю і витонченістю, та епічність зі спокійною манерою розгортання образів.
Левко Ревуцький народився 20 лютого 1989 року в с.Іржавець на Полтавщині. Зростаючи у творчій атмосфері, дуже рано виявив музичний талант. З п’яти років навчався грі на фортепіано. Хлопчина мав абсолютний слух , за що його жартома називали «камертоном».
1903 року юнак вступив до київської гімназії,а через рік – до новоствореної музичної школи Л. Лисенка.
Трагічним став для Левка 1906 рік – раптово помер батько, а згодом мама. За порадою старшого брата Дмитра юнак вступає до Київського університету на юридичний факультет та одночасно у музичне училище РМТ. З 1913 року навчається у Київській консерваторії у Р. Глієра, під керівництвом якого пише свої твори: сонату h-moll, Перший концерт, три прелюдії, Першу симфонію.
Перша світова війна змінила плани Л.Ревуцького. Він достроково складає випускні іспити і його забирають на фронт.
Після демобілізації Л.Ревуцький живе і працює в Москві, Києві, Іржавці, Прилуках, але не полишає композиції – створює обробки народних пісень, кантату-поему « Хустина» на сл. Т. Шевченка та інші.
Лише в 1924 році Л.Ревуцькому вдається переїхати з родиною до Києва і зайняти посаду викладача музично-теоретичних предметів у Київській консерваторії. За декілька років композитор написав фортепіанні прелюдії, романси, хори, масові пісні та твори для дітей.
Найвизначнішим твором композитора у 20-х роках була Друга симфонія, написана для конкурсу, присвяченому 10-ій річниці радянської влади. Разом з «Увертюрою на чотири українські теми» Б.Лятошинського, вона отримала першу премію. Симфонію визнали як перший національний твір у цьому жанрі.
Свій Другий фортепіанний концерт Л.Ревуцький писав протягом шести років (1928-1934) і назвав його «Поемою змагання».
На початку 1939 року у Києві відзначали ювілей Л.Ревуцького– 50-річчя від дня народження. Звучали його твори, оригінальні «музичні приношення», а сам композитор виконував свої прелюдії.
Концерт F-dur і Друга симфонія з успіхом звучали у Києві, Львові, Харкові, Москві. Але, незважаючи на це, колеги по Спілці композиторів виступили з гострою критикою і звинуваченням Л.Ревуцького у «формалізмі».
В роки другої світової війни композитор з родиною перебував у Ташкенті. Рукописи багатьох його творів були втрачені у 1942 році. Тож Л.Ревуцькому довелося поновлювати їх. Так була створена нова редакція Другого концерту, яку композитор присвятив М.Лисенку.
У 2009 році рукопис партитури твору повернув до України російський піаніст А.Ваулін, який більше 20-ти років жив у Данії і там віднайшов його. А вивіз партитуру до Європи ще в 30-х роках професор вокалу Київської консерваторії Є.Берг.
У повоєнні роки Л.Ревуцький створив лише кілька творів, і один з них – «Ода пісні»- присвятив своєму брату Дмитру. В 50-х роках композитор редагував твори свого вчителя М.Лисенка, зокрема, з М.Рильським і Б.Лятошинським оновив оригінальний музичний текст опери «Тарас Бульба», дописав ряд сцен та увертюру, яка стала за словами музикознавця В.Кузик «Музичним титулом України».
Майже 40 років свого життя Л.Ревуцький віддав педагогічній діяльності. У його класі навчалося понад 50 композиторів: А.Філіпенко, брати Майбороди, М.Дремлюга, В.Кирейко, Л.Грабовський та інші.
30 березня 1977р. Л.Ревуцького не стало, але залишилася пам`ять про нього, творча спадщина і його учні.
Музична і громадська діяльність композитора заслужено здобула високу оцінку. Він отримав звання доктора мистецтвознавства, лауреата багатьох державних премій. Спілка композиторів України у 1989р. заснувала щорічну премію імені Л.Ревуцького, яка присуджується талановитим музикантам.
Л.Ревуцький жив в умовах складних політичних реалій, але не зрадив своїх мистецьких і громадянських принципів та ідеалів. В. Кузик, оцінюючи постать композитора Л.Ревуцького, писала: «Життя митця – не шлях суцільних перемог і звершень. Бували періоди, коли він активно творив як масштабні твори, так і мініатюри, а бували часи, коли надовго замовкав та, щоб не докучали докорами, «відроблявся чимось» незначним, переважно масовими піснями, до яких тогочасні ідеологи заохочували (зобов’язували) всіх композиторів».
Левко Ревуцький був одним з найбільш різносторонніх митців України ХХ століття, послідовним і відданим патріотом, вірним сином свого народу.
Answers & Comments
Verified answer
Ответ:
Л. Ревуцький – один з найвидатніших музичних діячів ХХ століття. Композитор, педагог, піаніст, музично-громадський діяч – так можна визначити основні риси творчого портрету Л.Ревуцького. Він залишив по собі не лише творчу спадщину, але й численних учнів.
Музика Л.Ревуцького уособлює в собі пісенну душу українського народу. Творчості композитора властиві: тонкий ліризм, позначений душевністю і витонченістю, та епічність зі спокійною манерою розгортання образів.
Левко Ревуцький народився 20 лютого 1989 року в с.Іржавець на Полтавщині. Зростаючи у творчій атмосфері, дуже рано виявив музичний талант. З п’яти років навчався грі на фортепіано. Хлопчина мав абсолютний слух , за що його жартома називали «камертоном».
1903 року юнак вступив до київської гімназії,а через рік – до новоствореної музичної школи Л. Лисенка.
Трагічним став для Левка 1906 рік – раптово помер батько, а згодом мама. За порадою старшого брата Дмитра юнак вступає до Київського університету на юридичний факультет та одночасно у музичне училище РМТ. З 1913 року навчається у Київській консерваторії у Р. Глієра, під керівництвом якого пише свої твори: сонату h-moll, Перший концерт, три прелюдії, Першу симфонію.
Перша світова війна змінила плани Л.Ревуцького. Він достроково складає випускні іспити і його забирають на фронт.
Після демобілізації Л.Ревуцький живе і працює в Москві, Києві, Іржавці, Прилуках, але не полишає композиції – створює обробки народних пісень, кантату-поему « Хустина» на сл. Т. Шевченка та інші.
Лише в 1924 році Л.Ревуцькому вдається переїхати з родиною до Києва і зайняти посаду викладача музично-теоретичних предметів у Київській консерваторії. За декілька років композитор написав фортепіанні прелюдії, романси, хори, масові пісні та твори для дітей.
Найвизначнішим твором композитора у 20-х роках була Друга симфонія, написана для конкурсу, присвяченому 10-ій річниці радянської влади. Разом з «Увертюрою на чотири українські теми» Б.Лятошинського, вона отримала першу премію. Симфонію визнали як перший національний твір у цьому жанрі.
Свій Другий фортепіанний концерт Л.Ревуцький писав протягом шести років (1928-1934) і назвав його «Поемою змагання».
На початку 1939 року у Києві відзначали ювілей Л.Ревуцького– 50-річчя від дня народження. Звучали його твори, оригінальні «музичні приношення», а сам композитор виконував свої прелюдії.
Концерт F-dur і Друга симфонія з успіхом звучали у Києві, Львові, Харкові, Москві. Але, незважаючи на це, колеги по Спілці композиторів виступили з гострою критикою і звинуваченням Л.Ревуцького у «формалізмі».
В роки другої світової війни композитор з родиною перебував у Ташкенті. Рукописи багатьох його творів були втрачені у 1942 році. Тож Л.Ревуцькому довелося поновлювати їх. Так була створена нова редакція Другого концерту, яку композитор присвятив М.Лисенку.
У 2009 році рукопис партитури твору повернув до України російський піаніст А.Ваулін, який більше 20-ти років жив у Данії і там віднайшов його. А вивіз партитуру до Європи ще в 30-х роках професор вокалу Київської консерваторії Є.Берг.
У повоєнні роки Л.Ревуцький створив лише кілька творів, і один з них – «Ода пісні»- присвятив своєму брату Дмитру. В 50-х роках композитор редагував твори свого вчителя М.Лисенка, зокрема, з М.Рильським і Б.Лятошинським оновив оригінальний музичний текст опери «Тарас Бульба», дописав ряд сцен та увертюру, яка стала за словами музикознавця В.Кузик «Музичним титулом України».
Майже 40 років свого життя Л.Ревуцький віддав педагогічній діяльності. У його класі навчалося понад 50 композиторів: А.Філіпенко, брати Майбороди, М.Дремлюга, В.Кирейко, Л.Грабовський та інші.
30 березня 1977р. Л.Ревуцького не стало, але залишилася пам`ять про нього, творча спадщина і його учні.
Музична і громадська діяльність композитора заслужено здобула високу оцінку. Він отримав звання доктора мистецтвознавства, лауреата багатьох державних премій. Спілка композиторів України у 1989р. заснувала щорічну премію імені Л.Ревуцького, яка присуджується талановитим музикантам.
Л.Ревуцький жив в умовах складних політичних реалій, але не зрадив своїх мистецьких і громадянських принципів та ідеалів. В. Кузик, оцінюючи постать композитора Л.Ревуцького, писала: «Життя митця – не шлях суцільних перемог і звершень. Бували періоди, коли він активно творив як масштабні твори, так і мініатюри, а бували часи, коли надовго замовкав та, щоб не докучали докорами, «відроблявся чимось» незначним, переважно масовими піснями, до яких тогочасні ідеологи заохочували (зобов’язували) всіх композиторів».
Левко Ревуцький був одним з найбільш різносторонніх митців України ХХ століття, послідовним і відданим патріотом, вірним сином свого народу.