Часто мені здається, що людське життя схоже на свічечку, яка деколи палає дуже яскраво, а деколи й ні. Нерідко виникають такі думки, що вже ось-ось вона догорить. Найбільше це проявляється тоді, коли розчарування огортає наше серце і воно втрачає здатність боротися з чорними смугами в житті. Народна мудрість учить: «Із щастя та горя скувалася доля», наголошуючи на тому, що без прикрощів не існує справжніх радощів. Та попри все, ми повинні залишатися людьми. На мою думку, треба не тільки ходити вихваляючись титулом Людина, а поводитися так, щоб виправдати своє існування на землі. По-перше, якщо ми втратимо віру у щасливе майбутнє, то існує загроза зійти з правильного життєвого шляху і стати звичайними злочинцями. Але чи мають такі особистості якісь обов’язки?! Напевно, що ні. Вони вже не координують свої вчинки, а доля оточення абсолютно їх не цікавить. Тоді титул Людина з калейдоскопічною швидкістю втрачає свою цінність. Загляньмо на сторінки української літератури. Як приклад, можемо назвати головного героя Чіпку Варениченка із твору «Хіба ревуть воли…» Панаса Мирного. У нього була благородна мета – добитися правди у житті. Але він не зумів протистояти випробуванням долі і перетворився із правдошукача на звичайнісінького злочинця. Втративши будь-які обов’язки перед суспільством, титул Людина став непотрібним для Чіпки. По-друге, кожна людина повинна робити щось корисне для своєї Батьківщини. Наша історія славна тими постатями, що жертвували особистими інтересами задля державних. Не можна не згадати видатного історика, автора наукової праці «Історія України – Руси» М.С.Грушевського, який ІV Універсалом проголосив повну політичну незалежність та суверенітет української держави. Звичайно, зробити такий великий внесок у розвиток рідної землі було непросто, адже Перша світова війна, революція 1917-1918 років залишили за собою вкрай негативний слід. Титул Людина пасував Грушевському, бо він зумів виконати всі призначені для нього завдання на землі. По-третє, всі ми повинні дбати про те, аби мати чисте сумління. На сучасному етапі людство не надто цим переймається. Зараз матеріальні цінності беруть верх і мало-помалу стирають духовні. Але хіба може особистість, що не дотримується законів моралі, гідно носити титул Людина?! Та все ж таки Україна пишається постатями, які на міжнародній арені відстоюють честь держави, доводять, що вони гідні сміливо називатися людьми. Яскравим прикладом слугують Збройні сили України , а також спортсмени України
Answers & Comments
Відповідь:
Часто мені здається, що людське життя схоже на свічечку, яка деколи палає дуже яскраво, а деколи й ні. Нерідко виникають такі думки, що вже ось-ось вона догорить. Найбільше це проявляється тоді, коли розчарування огортає наше серце і воно втрачає здатність боротися з чорними смугами в житті. Народна мудрість учить: «Із щастя та горя скувалася доля», наголошуючи на тому, що без прикрощів не існує справжніх радощів. Та попри все, ми повинні залишатися людьми. На мою думку, треба не тільки ходити вихваляючись титулом Людина, а поводитися так, щоб виправдати своє існування на землі. По-перше, якщо ми втратимо віру у щасливе майбутнє, то існує загроза зійти з правильного життєвого шляху і стати звичайними злочинцями. Але чи мають такі особистості якісь обов’язки?! Напевно, що ні. Вони вже не координують свої вчинки, а доля оточення абсолютно їх не цікавить. Тоді титул Людина з калейдоскопічною швидкістю втрачає свою цінність. Загляньмо на сторінки української літератури. Як приклад, можемо назвати головного героя Чіпку Варениченка із твору «Хіба ревуть воли…» Панаса Мирного. У нього була благородна мета – добитися правди у житті. Але він не зумів протистояти випробуванням долі і перетворився із правдошукача на звичайнісінького злочинця. Втративши будь-які обов’язки перед суспільством, титул Людина став непотрібним для Чіпки. По-друге, кожна людина повинна робити щось корисне для своєї Батьківщини. Наша історія славна тими постатями, що жертвували особистими інтересами задля державних. Не можна не згадати видатного історика, автора наукової праці «Історія України – Руси» М.С.Грушевського, який ІV Універсалом проголосив повну політичну незалежність та суверенітет української держави. Звичайно, зробити такий великий внесок у розвиток рідної землі було непросто, адже Перша світова війна, революція 1917-1918 років залишили за собою вкрай негативний слід. Титул Людина пасував Грушевському, бо він зумів виконати всі призначені для нього завдання на землі. По-третє, всі ми повинні дбати про те, аби мати чисте сумління. На сучасному етапі людство не надто цим переймається. Зараз матеріальні цінності беруть верх і мало-помалу стирають духовні. Але хіба може особистість, що не дотримується законів моралі, гідно носити титул Людина?! Та все ж таки Україна пишається постатями, які на міжнародній арені відстоюють честь держави, доводять, що вони гідні сміливо називатися людьми. Яскравим прикладом слугують Збройні сили України , а також спортсмени України
Пояснення: