Ответ:

Объяснение:

Народні ігри й розваги та ігрові елементи громадського та родинного побуту були і залишаються невід’ємною складовою традиційної культури українського народу, але їх вивчення практично не відбувалось.

Почасти це було обумовлено підходом до культурних явищ, особливо

характерним на ранніх етапах збирання фольклорно-етнографічного

матеріалу, за яким складні явища уявлялись як нерозривне ціле, й ігрова

складова народної культури не розглядалась як об’єкт вивчення. З іншого боку, при висвітленні народної культури кінця XVIII і значної частини

ХІХ ст., в джерельному аспекті цього процесу домінував фольклоризм,

тобто записи пісенного фольклору превалювали над відображенням

народних звичаїв та обрядів, у яких значною була ігрова складова.

Про це говорив видатний український етнолог Федір Вовк, що у нас

записів пісень – хоч греблю гати, а обрядів і звичаїв – обмаль і зазначав, що “вследствие одностороннего понимания задач и содержания

этнографии, в деятельности украинских этнографов преобладало до

самого последнего времени увлечение лингвистикой и произведениями

устной народной словесности (фольклором), в ущерб изучению так.

наз. материального быта” [3, с. 455–456].

Процес дослідження в царині української ігрової культури налічує

вже понад двісті років але, як не дивно, перший перелік українських

народних ігор ми знаходимо у літературному творі Івана Котляревського – “Енеїді”, задовго до перших “ігрових” етнографічних описів [24].

Залишаючи жанровий та інші літературні аспекти твору, яким присвячені окремі праці [2; 20; 30; 51; 54; 56], поза увагою, зосередимось на

конкретних згадках автором реалій тогочасної ігрової культури:

Вже на початку поеми І. Котляревський в одній з метафор згадує

гру “в свинки”: