tanyagrendey Протягом ХІІ ст. в Київській Русі виникло від 10 до 15 удільних князівств. Саме тоді Київ з прилеглими територіями почали називати «Руською землею». Він був великою принадою, бо той, хто завоює Київ, міг називатися правителем «матері міст руських». Чвари між князями за Київ не вщухали. Історики підрахували, що протягом ста років — між 1146 та 1246 — 24 князі 47 разів приходили в Києві до влади. 35 таких князювань тривали менше року кожне. 1169 року на Київ напав володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський. Місто було по-дикунському пограбоване. Саме тоді, як сказано в літописі, князь вивіз з Києва (а вірніше, з Вишгорода, що був резиденцією київських князів) ікону Богородиці. Після того, як цю ікону було виставлено в Успенському храмі міста Володимира на Клязьмі, за нею закріпилася назва «Богоматір Володимирська».
Вивезену з Вишгорода ікону Андрій Боголюбський вважав найбільшою святинею тогочасної Русі, тобто іконою Пирогощею. Саме з перенесенням цієї ікони, що вважалася символом єдності Руської землі, було пов’язане перенесення столиці з Києва до Володимира на Клязьмі. Згодом, коли цю ікону перевезли до Московського Кремля, столицю в зв’язку з таким перенесенням перенесли до Москви. Як видно, іконі надавалося виняткового значення — вона була символом Руської державності.
Проте поема «Слово о полку Ігоревім» засвідчила: захопити справжню ікону Пирогощу Андрію Боголюбському не вдалося. Очевидно, князь вивіз з Вишгорода іншу ікону, оголосивши її Пирогощою. Адже повернувшись з половецького полону до Києва, князь Ігор саме до ікони Богородиці Пирогощі поспішає з молитвою. Таким чином, Пирогоща залишилась у Києві. Літописці ж навмисне, щоб виправдати, «узаконити» перенесення столиці з Києва до Володимира, оголосили ікону Пирогощою. Щодо походження й тлумачення назви «Пирогоща» існують різні пояснення. Найчастіше назва трактується як «баштова» («пиргос» грецького мовою означає «башта»). Відомо, що ікону морем було привезено з Візантії. Цілком можливо, що там вона зберігалась у башті монастиря. Врятувавшись втечею з половецького полону, князь Ігор приходить до Києва. Він йде молитись до ікони Пирогощої. Це молитва не про тимчасовий успіх чи власне життя. Це молитва за всю Україну-Русь, її єдність і незборимість.