Написати переказ тексту
Мізинчик
Липневий день був значимим для дідуся Романа: він переходив у статус пенсіонера. Не очікував на приїзд гостей у будні, тому й не було особливих приготувань. Мізинчик, якого привезли на початку літа, хвостиком тягнувся вслід за дідусем, його цікавило все живе. Він здружився з півником, кури мирно дозволяли заглядати на сідало і збирати яйця. Із задоволенням випасав Чорнушку і Брикайлика. Правда, інколи й бабуся отримувала від нього допомогу, коли годувала поросят. У більшості це було після купання і прання, i бо тільки він міг знайти у хліві місце, де обов'язково замажеться. І в цей ювілейний день, добре пам'ятаючи бабусине «замазура», після обідніх годувань знаючи, де можна пройти «очищення», побіг до дзюркачика і, незважаючи на дрижаки, заліз у холодну воду. Поки бабуся зорієнтувалася, куди той шугонув малий відвойовував у гусака місце під дзюркачиком. Старий гусак злився шипів, гелготав, однак через певен час відступив і здав об'єкт. Як тільки Софія Михайлівна виявила купальника, дістала з води, загорнула в рушник і цілуючи пустуна, примовляла: «Ох, зацілую своє замурзане щастя!» Він, хапаючи обіруч бабусю за шию, запитував: «А що, щастя буває замурзане?» Йому подобалося, як бабуся, вже купаючи в балії, де за день нагрівалася вода, розповідала про щастя, де воно живе, як в їхній родині.

(За Г. Гузовською-Корицькою; 200 слів)