Гадаю, що не був щасливим і Павлусь, бо не мав друзів, з якими можна було б про щось безтурботно потеревенити. Не бачив він і краси природи, не знав, як виглядають рослини і тварини, бо не висовував носа далі своєї хатини. Тому врешті-решт стає зрозумілим, що заможність — це всього-на-всього бонус, можливість жити "без думок". Можливо, образ Павлуся саме і є прикладом найнещаснішої людини. І це прикро!

2. «Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює».

· «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком».

· «...Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. ...Зроду не то, щоб ціп або косу у раках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату».

· «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових...»

· «... Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. ...Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня...»

· «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».

· «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов».

· «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?»

· «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет.... І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»