У єгипетській міфології Тефнут була богинею вологи. Сучасні люди можуть недооцінювати її впливовість, проте для жителів жаркого Єгипту вологість була життєво важлива. Нубійська кішка (хвалебне прізвисько богині) відповідала за дощі, росу і родючість земель.

Зображалася богиня, що входить в геліопольську еннеаду, спочатку у вигляді левиці, а потім – у вигляді жінки з левиною головою. Її земним втіленням також вважалася левиця. Центром поклоніння Тефнут було місто Геліополь. Ця богиня виконувала також роль улюбленого Ока бога Ра-коли той вранці піднімався над горизонтом, богиня сяяла у нього на голові, спопеляючи ворогів. Також богиню ототожнювали з Уто, яка считплась берегинею Ра.

Отцем богині був Ра-Атум, чоловіком-Шу, її брат-близнюк. Про Тефнут складено не так вже й багато міфів, проте деяка інформація про її життя все-таки збереглася і до нашого часу:

Горда богиня дощу як само собою зрозуміле приймала від людей жертовні дари і слухала хвалебні пісні на свою честь. Однак одного разу на пагорбі Бен-Бен зазвучала музика. Це хлібороби славили сонячного бога Ра за світло і тепло, які він дарує чорній землі. І настрій у богині зіпсувався. Їй здалося, що єгиптяни занадто багато почестей віддають сонячному богу. Адже вона була впевнена, що якби не її цілюща волога, то не проросло б жодне зернятко. Мудрий Ра спробував було заперечити богині, що і без його сонячних променів неможливий багатий урожай. Але ображену Тефнут вже не можна було зупинити. Перетворившись на левицю, Тефнут подолала срібну огорожу і кинулася бігти, оголошуючи гори грізним гарчанням. Вона летіла, ледь торкаючись землі, і незабаром зникла далеко за горизонтом.

Засмучений втечею богині, Ра занурився в глибоке роздуми. «Що ж тепер робити? — думав він, з тривогою дивлячись на береги Нілу. Адже з її відходом на землю обрушиться посуха, яка погубить всіх людей. Ні, у що б то не стало треба повернути людям спокій і надію