. У ній розповідається про одну з найскладніших сторінок української історії – про ті часи, коли на нашу землю приходили монголо-татарські загарбники. Вони вели жорстокі, нелюдські бої і битви з нашими козаками, і ці сутички могли закінчитися як завгодно, складно було передбачити їх розвиток і результат. Одним з головних героїв повісті є український хлопець Павлусь, який у свої юні 15 років пройшов через таке, через що деякі сучасні зрілі чоловіки ніколи не проходять. Після одного з набігів він повинен був покинути рідне село. Йому вдалося вижити і спочатку не потрапити в полон, але туди потрапила його улюблена сестра. Після цього він намірився зробити головну дію у своєму житті і таки врятувати сестру і забрати її з Криму, куди її колись вивезли. Пройшовши через безліч складних обставин і дивовижних пригод, Павлусь все одно не міг досягти своєї мети, адже вона була дуже важка. Тим не менш, в певний момент йому посміхнулася удача, і все у нього все-таки вийшло благополучно.

Що ж розповідає нам таке ця повість, що ми можемо використати для себе в майбутньому? Чому вона нас вчить? Я думаю, що все це було зрозуміло вже з попередньої частини мого твору. По-перше, ніколи не можна здаватися. Які б складності не зустрічав Павлусь, він все одно бачив перед собою кінцеву мету, а тому вони не могли його відвернути. По-друге, треба бути сміливим і відважним, готуватися до своїх видатних життєвих подвигів з раннього віку. По-третє, потрібно брати приклад з Павлуся, як мінімум, в тому, що він не відмовився від рідної віри, від своєї національної ідентичності. Важливо пам’ятати, що збереження своєї віри та ідентичності є критично важливим елементом життя будь-якої людини. Без цього свідоме життя не має сенсу. Незважаючи на те, що він був дуже довго оточений мусульманами, Павлусь сам ним не став – він зберіг християнство, а тому зможе передати його своїм дітям і зберегти свою українську ідентичність.