Якщо коротко - він був одним з небагатьох, хто складав дійсну загрозу більшовицьким намірам. Ще за часів Центральної Ради він діяв у напрямі створення армії, всупереч іншм діячам - таким як пацифіст Винниченко. Він роззброював більшовиків Києва в 1917 і певний час очолював ГКСУ. У Директорії (1919-20) ж він відігравав роль лідера, як ідейного, так і діяльного. На посту голови Директорії він прямо боровся з більшовиками, прагнув відкритої війни з РСФСР (замість замовчення окупації), чого і досяг, хоч і запізно (19 січня 1919, після захоплення Чернігова, Полтави).До того ж, він мав популярність серед молоді, зокрема в Галичині. З його ініціативи об'єналися 22 січня 1919 року ЗУНР та УНР.  

Тобто, він був саме тією фігурою, знищити авторитет якої більшовикам варто було в першу чергу для просування власних ідей та інтересів населенням.