Ответ:

«Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати бла-

гоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з крі-

посництва, писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. В них

він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу

гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зу-

хвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваю-

чи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює

людей із слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу зна-

менитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще шкідливіші й не-

безпечніші. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорі-

нятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці

часи і про можливість існування України як окремої держави.

Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка, і до

його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не

діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористатися в своїх

задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на

перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще

з 1837 p., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа

доводить, що Шевченко не належав до Україно-слов’янського товариства, а діяв

окремо, захоплюючись власною зіпсованістю. Проте за підбурливий дух і зу-

хвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з най-

важливіших злочинців...»

Объяснение: