— розкол в українському суспільному русі, взаємні обвинувачення політичних партій, різних груп еліти, населення регіонів;
— політична недосвідченість і наївний романтизм лідерів, їх схильність до народницької, а не державотворчої позиції;
— утопізм соціально-економічного законодавства, особливо в аграрній сфері;
— відсутність ефективних і авторитетних органів управління на місцях, нерозвинутість системи самоуправління, повноважень центру та регіонів;
— однобока орієнтація на російську соціал-демократію, що переростала в більшовизм радикального типу, і на федеративний союз з Росією;
— невідповідність між курсом на побудову парламентської республіки та політичними, соціально-економічними реаліями 1917—1918 pp.;
— запізніле усвідомлення лідерами УЦР необхідності сильної виконавчої влади;
— анархічні тенденції українського менталітету, непідготовленість мас до самостійного національно-державного життя; вірус деморалізації та апатії, що охопив значну частину суспільства, політична культура якого була розвинута надто слабко, залишаючись глибоко патріархальною;
— небажання і невміння створити регулярні збройні сили, інші силові відомства у державі:
— ідейна, матеріальна, психологічна неготовність національно-демократичних сил до побудови основ державності; орієнтація на стратегію руйнування старого ладу, розуміння демократії як нічим не обмеженого народовладдя, що плодило охлократичні тенденції в суспільстві;
— незацікавленість сусідніх з УНР держав в існуванні незалежного, сильного українського державного організму.
Answers & Comments
Ответ:
Падіння Української Центральної Ради спричинили:
— розкол в українському суспільному русі, взаємні обвинувачення політичних партій, різних груп еліти, населення регіонів;
— політична недосвідченість і наївний романтизм лідерів, їх схильність до народницької, а не державотворчої позиції;
— утопізм соціально-економічного законодавства, особливо в аграрній сфері;
— відсутність ефективних і авторитетних органів управління на місцях, нерозвинутість системи самоуправління, повноважень центру та регіонів;
— однобока орієнтація на російську соціал-демократію, що переростала в більшовизм радикального типу, і на федеративний союз з Росією;
— невідповідність між курсом на побудову парламентської республіки та політичними, соціально-економічними реаліями 1917—1918 pp.;
— запізніле усвідомлення лідерами УЦР необхідності сильної виконавчої влади;
— анархічні тенденції українського менталітету, непідготовленість мас до самостійного національно-державного життя; вірус деморалізації та апатії, що охопив значну частину суспільства, політична культура якого була розвинута надто слабко, залишаючись глибоко патріархальною;
— небажання і невміння створити регулярні збройні сили, інші силові відомства у державі:
— ідейна, матеріальна, психологічна неготовність національно-демократичних сил до побудови основ державності; орієнтація на стратегію руйнування старого ладу, розуміння демократії як нічим не обмеженого народовладдя, що плодило охлократичні тенденції в суспільстві;
— незацікавленість сусідніх з УНР держав в існуванні незалежного, сильного українського державного організму.