За Севрським договором Туреччина позбавлялася всіх колоніальних володінь — Сирії, Лівану, Палестини, Месопотамії (Іраку), Аравійського півострова, Єгипту тощо. Вона визнавала анексію острова Кіпр Англією й незалежність Вірменії. Мармурове море і протока Босфор залишалися відкритими для всіх суден у мирний і воєнний час. Велика Британія отримала мандати на управління Палестиною, Трансйорданією та Іраком, Франція — Сирією та Ліваном. Ряд її територій передавали Греції та Італії. Кількість турецької армії обмежувалася 50 тис. осіб. На території Туреччини встановлювався «режим капітуляції», що фактично позбавляло її незалежності. Однак перемога національної революції 1920—1923 рр. перешкодила повній реалізації умов Севрського договору. Для врегулювання відносин із Туреччиною на більш компромісній основі у Лозанні 20 листопада 1922 р. відкрилася мирна конференція, що тривала з перервами до 23 липня 1923 р. У переговорах із Туреччиною брали участь делегації Великої Британії, Франції, Італії, Японії, Греції, Румунії, Королівства СХС, Болгарії і радянських республік (Росії, України, Грузії). 23 липня 1923 р. було підписано Лозаннський мирний договір, який визначав нові кордони Туреччини. їй поверталися території, передані раніше Греції та Вірменії. Скасовувалися всі обмеження щодо кількості турецької армії, видів озброєнь. Країна звільнялася від виплати репарацій. Під час конференції було укладено конвенцію про режим чорноморських проток, що передбачала у випадку нейтралітету Туреччини вільний прохід через Босфор і Дарданелли військових суден будь-яких країн як у мирний, так і у воєнний час. Учасники конференції визнали незалежність Туреччини й скасували «режим капітуляції» щодо неї.