Verified answer

               Заходило сонце. Легенький вітерець, ще не літній, а скоріше весняний, приємно лоскотав обличчя. Стоячи на ґанку, озираюся навколо. 

                Начебто літо ще не настало, але у повітрі стоїть тихе передчуття спеки. Десь неподалік закувала зозуля, а он у молодій зеленій траві вовтузяться шпаки. На клумбах, оточених свіжовибіленим бордюром, починають розкривати чарівні бутони тюльпани, півники, тя інші весняні красені. Майже безхмарне сьогодні небо потроху вкривається багрянцем. 

                Потроху холодає, під одяг пробирається морозець і щипає шкіру. Я поспішаю повернутися додому. Перед самими дверима кидаю прощальний погляд на весняний пейзаж. Сонцу вже спустилося за обрій. Небо тьмяніє. На землю спускається вечір.