Настав весінній час, і Микола Джері вже з нетерпінням чекав, коли його джерина пасіка прокинеться з зимової сплячки. Це була його головна стихія, його пристрасть і засіб до життя.

Джерина пасіка була розташована на опушці лісу, на зеленому схилі з видом на долину. Микола створив її сам, зробивши кожну плічку і кожен рамку зі своїми власними руками. Він знаходив усі потрібні матеріали на своїй землі і в лісі, де він і збирав мед.

Джерина пасіка була дуже важлива для Миколи, і він дбав про кожну деталь. Він ретельно доглядав за своїми бджолами, перевіряв рамки на пошкодження і додавав нові, якщо потрібно було. Він також виготовляв нові вулики, коли його пасіка розширювалась.

Коли бджоли розпочинали збирати нектар, Микола працював у пасіці, збирав мед та збирати пилок. Він був твердо впевнений, що його мед був найкращим в окрузі, і це було відомо всім, хто його знали.

Для Миколи Джері джерина пасіка була не просто місцем роботи, а його життєвим покликанням. Він був дуже гордий тим, що він робив, і був щасливим, коли його бджоли давали йому свій величезний дар.