Відповідь:

Ім’я українського поета Євгена Плужника відомо далеко не всім нашим співвітчизникам. Це тому, що він порівняно недовго займався літературною діяльністю і працював над своїми творами усього 12 років, а також тому, що весь його творчий спадок складається усього з двох збірок поезій – книги «Дні», яка вийшла у 1926 році, і збірки «Рання осінь», яку було надруковано у 1927 році. До того ж, майже сімдесят років ім’я Євгена Плужника зовсім не згадувалося, адже його вірші були негласно заборонені Радянською владою.

Лише після здобуття Україною незалежності, у 1996 році вийшла книга віршів «Вибрані поезії», і лише тоді сучасники отримали змогу гідно оцінити творчість Євгена Плужника. Творчість поета – надзвичайно складне явище, бо в ній є усе – і віра, і печаль, і сумніви. Це віра справжнього українського інтелігента, який не міг без сумнівів прийняти нову владу і соціалістичну ідеологію, нові порядки і форми життя.

Свою творчу діяльність Євген Плужник починав у період занепаду в літературному та суспільному житті країни, до того ж туберкульоз, важка спадкова хвороба, ніяк не настроювала поета на оптимістичний лад. Через усе це і витворився поет таким, яким його знають читачі. Та разом з цим Євген Плужник – це мислячий, оригінальний і сильний поет, який ніколи і не у кого не позичав ні натхнення, ні слова.

Перші вірші Євгена Плужника з’явилися у журналі «Глобус» та газеті «Більшовик» у 1923 році. Поезії були підписані творчим псевдонімом «Кантемирянин». Це були вірші про дружбу робітників і селян, про гірників Рура та про свято Великого Жовтня. А вже через три роки, у 1926 році побачила світ перша книга поета під назвою «Дні», про яку багато писалося в пресі і говорилося у творчих колах. Ця збірка відкривалася промовистим епіграфом з вірша П. Тичини: «Як страшно! Людське серце до краю обідніло». Одразу після епіграфу йшов вірш Євгена Плужника, який був своєрідним творчим кредо поета. У цій поезії бриніла надія і віра у те, що майбутнє українського народу буде сповнене щастям, працею і коханням:

Пояснення: