Ответ:

Мої очі запам'ятали його перших секунд контакту. Стрункий, невисокий, з тонкою ниткою вусів на верхній губі. Але не це головне. Головне - очі. Синьо-сірі очі, утоплені в якомусь внутрішньому світлі. Я ніколи не зустрічала таких. Таких, що якщо вони подивляться на тебе, ти відчуваєш, ніби вони вглядаються в саме твоє серце.

Він говорив майже шепотом, але його слова летіли прямо до мене, ніби легкий бриз несе їх на своїх крилах. Його голос був мелодійним, як музика, і водночас важким, немов він несе на собі тисячі думок, ідеї, натхнення. Його руки були вкриті шрамами, які розповідали про життєві труднощі, але вони видалися такими сильними, що здатні підтримати усіх, хто потребує допомоги.

Той хто знає його краще, каже, що він простий і скромний, навіть дещо незграбний в русі. І не варто з ним ділитися мріями про світле майбутнє - він скаже, що він лише звичайна людина, яка робить свою справу краще, ніж може. Але ті очі, ті синьо-сірі очі, залишають в мені відчуття, що він здатен на більше, на набагато більше, ніж він говорить про себе.

Це портрет людини, яку я зустріла лише раз у своєму житті, але він запам'ятався мені назавжди.