В ім’я майбутнього. Сьогодні не тільки багато говорять, але й намагаються зробити, щоб Україна стала правовою державою. Уже є загальновизнаним положення про те, що саме дотримання прав людини лежить в основі формування правової, демократичної держави: не може бути правовою держава, не будучи демократичною і навпаки. Скажімо так: правова держава є ідеалом демократичної держави. І в цьому ми маємо непочатий край роботи.
Україна вже проголосила себе такою, що прагне стати в один ряд з іншими розвиненими державами світу. Перші кроки вже зроблені
– Конституція України є однією з найдемократичніших конституцій, у якій закріплено найсучасніші концепції прав людини.
На мою думку, саме забезпечення економічного й соціального рівня дасть можливість забезпечити й достатньою мірою гарантувати всі основоположні права людини. Бо якими б добрими не були наміри, але за умови економічних негараздів (наприклад, нинішньої кризи) та нестачі матеріальних ресурсів, вони так і залишаться тільки ідеями, що ніяким чином не стосуються життя людей. Як кажуть у народі: “Ідеями ситий не будеш”.
Другий важливий момент на шляху поступу України – це закони.
Хочу навести дві цитати відомих філософів давнини, у яких, на мій погляд, виражений процес законотворення в Україні, коли закони приймають так званими пакетами (чи пакунками?), у великій кількості, інколи не дбаючи, щоб вони якось були між собою узгодженими. Ось ці висловлювання: “Коли множаться закони й накази, зростає кількість злодіїв і розбійників” (Лао-цзи), “Численність законів у державі є тим самим, що велика кількість лікарів: ознака хвороби й безсилля” (Франсуа Вольтер).
Щось схоже спостерігається і в нас, особливо це помітно, коли збільшується кількість чиновників на всіх рівнях. В Інтернеті я прочитав, що в Польщі, наприклад, взагалі немає районних адміністрацій, бо для чого вони? Чим їм керувати? Є служби, які відповідають за ведення господарства в місті чи селі, і є закони разом із правилами (механізмами), як ці закони мають діяти.
Хтось не дотримується закону – для цього є суд, який швидко (може навіть за кілька годин) вирішує суперечки.
Третє, на що хочеться звернути увагу, – це активна позиція самої людини. Стосунки з державою, це не обслуговування, це діалог. Людина має для забезпечення своїх прав користуватися всіма наявними засобами, тільки так можна рухатися в напрямку створення громадянського суспільства.
Коли ці процеси стануть досить активними, тобто люди себе будуть поводити активніше та принциповіше і щодо виборів, і щодо захисту своїх прав, тоді ми можемо сказати, що ми справді почали робити кроки в ім’я майбутнього.
Answers & Comments
В ім’я майбутнього. Сьогодні не тільки багато говорять, але й намагаються зробити, щоб Україна стала правовою державою. Уже є загальновизнаним положення про те, що саме дотримання прав людини лежить в основі формування правової, демократичної держави: не може бути правовою держава, не будучи демократичною і навпаки. Скажімо так: правова держава є ідеалом демократичної держави. І в цьому ми маємо непочатий край роботи.
Україна вже проголосила себе такою, що прагне стати в один ряд з іншими розвиненими державами світу. Перші кроки вже зроблені
– Конституція України є однією з найдемократичніших конституцій, у якій закріплено найсучасніші концепції прав людини.
На мою думку, саме забезпечення економічного й соціального рівня дасть можливість забезпечити й достатньою мірою гарантувати всі основоположні права людини. Бо якими б добрими не були наміри, але за умови економічних негараздів (наприклад, нинішньої кризи) та нестачі матеріальних ресурсів, вони так і залишаться тільки ідеями, що ніяким чином не стосуються життя людей. Як кажуть у народі: “Ідеями ситий не будеш”.
Другий важливий момент на шляху поступу України – це закони.
Хочу навести дві цитати відомих філософів давнини, у яких, на мій погляд, виражений процес законотворення в Україні, коли закони приймають так званими пакетами (чи пакунками?), у великій кількості, інколи не дбаючи, щоб вони якось були між собою узгодженими. Ось ці висловлювання: “Коли множаться закони й накази, зростає кількість злодіїв і розбійників” (Лао-цзи), “Численність законів у державі є тим самим, що велика кількість лікарів: ознака хвороби й безсилля” (Франсуа Вольтер).
Щось схоже спостерігається і в нас, особливо це помітно, коли збільшується кількість чиновників на всіх рівнях. В Інтернеті я прочитав, що в Польщі, наприклад, взагалі немає районних адміністрацій, бо для чого вони? Чим їм керувати? Є служби, які відповідають за ведення господарства в місті чи селі, і є закони разом із правилами (механізмами), як ці закони мають діяти.
Хтось не дотримується закону – для цього є суд, який швидко (може навіть за кілька годин) вирішує суперечки.
Третє, на що хочеться звернути увагу, – це активна позиція самої людини. Стосунки з державою, це не обслуговування, це діалог. Людина має для забезпечення своїх прав користуватися всіма наявними засобами, тільки так можна рухатися в напрямку створення громадянського суспільства.
Коли ці процеси стануть досить активними, тобто люди себе будуть поводити активніше та принциповіше і щодо виборів, і щодо захисту своїх прав, тоді ми можемо сказати, що ми справді почали робити кроки в ім’я майбутнього.