Антонімами називаються слова з протилежним значенням, наприклад: тепло — холод, рух — спокій, день — ніч, початок — кінець, добре — погано, весело — сумно, чорний — білий, твердість — м'якість, говорити — мовчати, сидіти — стояти. Характерною рисою пари антонімів є їхня спільність лексичного значення, тому антонімічна пара — це завжди слова однієї частини мови: іменники: друг — ворог (ставлення), зима — літо (пора року);

прикметники: солодкий — гіркий (смак), високий — низький (зріст), швидкий — повільний (темп);

дієслова: йти — стояти (рух), сміятися — плакати (дія);

прислівники: холодно — жарко (стан), вниз — угору (напрям), рано — пізно (час).

Антоніми широко використовуються в художній літературі як стилістичні засоби. З них утворюється стилістична фігура — антитеза. Це зіставлення протилежних образів, думок, явищ, у результаті якого формується контраст, протиставлення. Антитеза увиразнює текст, робить його чіткішим, точнішим, наприклад: Я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! Ми паралітики з блискучими очима, великі духом, силою малі; Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвіщав не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам загибель (Л. Українка).

Антоніми у складі антитези часто зустрічаються в народній творчості, зокрема в піснях, казках, прислів'ях, приказках: Ситий голодного не розуміє. Багатому щастя, а вбогому трясця. М'яко стелять, та твердо спати. Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.