Ответ:

Кентерберійські оповіді» — це збірка з 24 віршованих новел, об'єднаних загальною рамкою (хоча Чосер задумував загалом 120 новел): історії розповідають описані в авторському пролозі паломники, що прямували на поклоніння мощам святого Томаса Беккета в Кентербері. За задумом Чосера, кожен з них мав розповісти чотири історії (дві на шляху в Кентербері і дві дорогою назад). У «Кентерберійських оповідях», переважно віршованих, не використовується однакового членування вірша; поет вільно варіює строфи та розміри. Переважаючий розмір — 5-стопний ямб з парним римуванням («героїчна строфа» — англ. heroic couplet).

Оповідачі належать до всіх верств середньовічного англійського суспільства: серед них є лицар, чернець, священик, лікар, мореплавець, купець, ткаля, кухар, йомен та ін. Їхні історії частково походять з традиційних новелістичних сюжетів, що були використані, зокрема, в «Книзі благої любові» Хуана Руїса та «Декамероні» Боккаччо, проте деякі з них мають оригінальний характер.

Розповіді паломників вельми різноманітні за тематикою, часто пов'язані з темою любові та зради, та чи найголовнішою темою є сатиричне змалювання зловживань католицької церкви. Інший важливий аспект оповідей — детальний опис головних трьох верств тодішнього суспільства (аристократи, священики й селяни) та значення такої суспільної структури в житті людей середньовіччя. Літературна майстерність Чосера проявляється і в тому, що в новелах відображені індивідуальні риси і манера мови оповідачів.

Одні оповіді мають гумористичний характер, інші — серйозні теми, та всі вирізняються точністю в описі людської природи.

Новаторство та своєрідність «Кентерберійських оповідей» було гідно оцінене лише в епоху романтизму, адже продовжувачі традицій Чосера з'явилися вже за його життя (Джон Лідгейт, Томас Хокклів та ін.), а сам твір було опубліковано Вільямом Кекстоном в найранішу пору англійського друкарства.

Чи не найбільшим внеском у розвиток англійської літературної мови є вживання в «Кентерберійських оповідях» розмовної мови, замість престижних тоді старофранцузької та латини. Твір Чосера, зокрема його структура та вживання народної мови, мали вплив на інші європейські літератури. Водночас і сам Чосер, після поїздки до Італії, чимало запозичив з «Декамерона» Джованні Бокаччо.