Объяснение:

Добрий день, вельмишановна Лариса Петрівна! Мені здається, що Ви народилися для щастя, бо дав Вам Бог дуже багато талантів. Але нажаль, Ваш життєвий шлях виявився дуже тернистим та сповненим душевних мук і фізичного болю.

Я знаю, що Ви народилися 25 лютого 1871 року у містечку Новоград-Волинський. Знаю і те, що Ваш батько був поміщиком та володів землею в декількох українських губерніях. Він змолоду захоплювався демократичними ідеями, приймав участь у революційних гуртках, але з часом йому прийшлось переглянути свої погляди. Треба було годувати родину, вивчати дітей, і доводилося все більше часу приділяти побутовим справам. А Ваша матір, Олена Пчілка, була достатньо відомою письменницею. Незважаючи на те, що у похилому віці це була досить примхлива дама, саме вона привила Вам любов до рідної мови і до рідного краю, адже Ваш батько зовсім не розмовляв українською.

Я знаю й про те, що саме Ваша матір дала донці усе, чим вона в подальшому здобула собі славу. Це і талант, і освіта, і доля письменниці. Саме Ваша матір вигадала псевдонім для Вас як для починаючої письменниці. І саме вона пережила багато гірких годин, коли дізналася про вашу важку невиліковну хворобу. Саме їй довелося розривати своє серце, коли вона бачила, як Ви, Лесю, переживали за несправедливу критику на Ваші твори і коли безнадійно закохалися у Сергія Мержинського та спалювали себе тим коханням. Я знаю, що Ваша матір ще в молоді роки дала собі слово, що її діти обов’язково будуть розмовляти рідною мовою і будуть залучені в культурне життя свого народу. Вона це слово стримала, і кращим підтвердженням тому став ваш, Лесю, літературний нащадок.

Також мені відомо, що великий влив на Вашу творчість мав Ваш дядько Михайло Драгоманов, який у 1861 році приймав участь у похоронах Великого Кобзаря і навіть ніс труну Т. Г. Шевченка. Я вважаю, що великим щастям Вашого життя було те, що рідні завжди підтримували і піклувалися про Вас.

Ви героїчна жінка, бо тридцять років боролися з невиліковною хворобою і при цьому ще знаходили сили займатися творчістю, яка і сьогодні є актуальною не менше, ніж сто років тому. Ваші рідні як могли полегшували Ваші страждання, але жоден з них не міг стати Вам захистом від самої себе, від Вашого нерозділеного кохання. Адже Ви любили без краю, без міри, і ця любов була для Вас чимось на зразок воронки. Ваш коханий Сергій був хворий на туберкульоз і вмирав, а Ви, героїчна жінка, перемагаючи власний біль, чотири рази їздили до нього аж у Мінськ. Чашу нерозділеної любові і егоїзму свого коханого Вам довелося випити усю до краплі.

У сучасних підручниках української літератури Ваша автобіографія насичена гучними виразами, заполонена штампами, через що виходить, що Ви якась схема, а не жива людина. А я для себе розкрила не тільки Вашу творчість, а й Вашу людську сутність. Саме тому Ваша творчість з’явилася переді мною іншими гранями, стала доступнішою і зрозумілішою.

Велике Вам спасибі не тільки за Ваші видатну творчість, але й за ваше життя, подібне подвигу!

З повагою до Вас, Леся Українка і прощавайте!”