У творі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" молодий та надзвичайно гарний собою двадцятирічний золотокудрий красень приїздить до Лондона. Художник Безіл Голдуорт запрошує його до себе, щоб  малювати його портрет. Лорд Генрі Уоттон знайомиться з юнаком. Це зав*язка твору. Далі лорд Уоттон улесливо і поступово навіює Доріану думку про те, що краса - відмичка до всіх замків, що вона - секрет успіху та щастя. Повіривши в це, Доріан продає душу дияволу і замовляє портрет. Він бажає, щоб портрет старішав, а він, Доріан, залишався молодим і прекрасним.

Пройшли роки, в  житті Доріана було кохання, були розчарування, він поводився, як негідник. Коли він одного разу поглянув на портрет, побачив, як жорсткі зморшки з*явилися біля рота. Портрет відбивав спотворену душу Доріана, це було страшно. 

Доріан замкнув портрет у порожній кімнаті, щоб його ніхто не бачив.  

Краса приносила Доріану тільки лихо, він кожного разу ставав усе потворнішим. Його почали жахатися люди. Це відзначалася на обличчі вся його душевна підлість. 

Що таке краса? Це не є краса тіла та обличчя. Зовнішня краса, так інколи буває не тільки в книгах, а й у житті, приносить багато горя тому, хто її має, і тим, хто з ним поруч. Буває й так, що красива в молоді роки людина поступово втрачає гарні риси свого обличчя.

Не можна захоплюватися власною фізичною красою, треба бути вимогливим до себе, плекати свою душу. Це насамперед, а все інше відійде. Подумаймо, хіба не красуня проста жінка, яка прийняла до себе покинуту дитину? Невже їй обов*язково треба бути топ-моделлю? Або чи не гарний той чоловік, який доглядає багато років хвору дружину? І зовсім не важливо, що він зовсім не схожий на Аполона.