Прочитати виразно текст, дайте заголовок. Поясніть вживання розділових знаків в тексті. Складіть простий план тексту.
Епіграфом в античності називався напис на пам'ятнику, будівлі. Пізніше так стали називати цитати, прислів'я і приказки, крилаті слова і вирази з художньої прози, уривки з віршів, вислови видатних людей, поміщені або після назви твору, або перед його окремими главами. Використовуючи епіграф, автор цим спирається на загальновизнаний авторитет, який підтверджує його думку, допомагаючи розкрити її, поглибити, визначити характер теми, зазначеної в назві. Вибір джерела цитування характеризує автора твору, його духовний світ, інтереси та естетичні уподобання та підпорядкований його творчим завданням. У літературі епіграфи з'явилися у XV столітті у Франції.
Епіграф – це маніфестація міжлітературних зв'язків, причому не лише у межах однієї національної літератури, а й у масштабах духовної діяльності всього людства. Ми вибираємо цитату з того чи іншого твору невипадково, в такий спосіб визначаючи сприйняття свого творіння через призму вже існуючого, порівнюючи чи зіштовхуючи різні погляди на зображуване. Епіграф – особливий смисловий феномен, що належить відразу двом контекстам. Він знак, що відсилає читача до вихідного тексту, до спогадів та складних асоціацій з творами.
Таким чином, епіграф – особливий вид цитат і за своєю функцією, і за місцем у тексті.
Що стосується оформлення, то тут можна сказати таке. У лапки епіграф не береться, оскільки не актуалізується жодний з випадків вживання цього знака. Наприкінці епіграфа ставиться той знак, який стоїть у автора запозичених слів. Під висловом-епіграфом до твору ставляться ініціали та прізвище автора, у дужки вони не беруться і крапка після них не ставиться.