Милосердя, чуйність, доброта завжди були притаманні нашим співвітчизникам. Цілком закономірним і природним вважалося допомогти нещасному, знедоленому, захистити скривдженого, немічного і старого, дати притулок бездомному, поділитися останнім шматком хліба з голодним. Чуйність і доброта просто необхідні в житті людей, причому не тільки тим, хто потребує допомоги, а й тим, хто надає цю допомогу. Адже навіть звичайне добре слово, промовлене вчасно, може дуже допомогти людині.
Будь-яка родина бажає виховати порядних, добрих дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника Климка, головного героя повісті Г. Тютюнника. Хлопчик рано залишився сиротою, і дядько любив Климка, як рідного сина, а іноді й балував його гостинцями, які привозив з чергового рейсу. Він привчав хлопчика до самостійності і стежив за його успіхами в школі. Зі свого боку Климко відплачував такою ж турботою і любов’ю. Хлопчик вмів прибиратися, готувати їжу, він був турботливим, чуйним, організованим. І це далеко не весь перелік позитивних рис характеру Климка.
На початку війни дядько Климка загинув, хлопчик залишився не тільки без рідних, а й без даху над головою. Але до чужих людей він жити не пішов, щоб не обтяжувати їх. Климко швидко влаштовується сам, а потім ще й бере на себе турботу про улюблену шкільну вчительку з немовлям. Йому стає боляче, коли він бачить, як вона годує свою доньку чаєм замість молока, бо не має грошей, щоб купити їжу. Щоб не дати вчительці загинути від голоду, Климко вирішує відправитися у Слов’янськ, де можна було роздобути сіль. Від його рідної станції це місто було за двісті кілометрів, але сіль вдома була на вагу золота і на неї можна було виміняти багато продуктів, а головне — молоко для маленької доньки вчительки.
Спільне горе гарних людей єднає, а погані, навпаки, намагаються нажитися на чужих нещастях. Зустрічалися Климкові на шляху до Слов’янська і такі люди. Наприклад, Бородач з базару, який хотів за безцінь придбати плаття вчительки, і ворожка, і поліцаї. Та попри все, добрих людей було значно більше навіть у важкі часи війни. Якщо б не доброта людей, навряд чи хлопчик пройшов би усю відстань до міста. Та й сам Климко виявляє не менше доброти і сміливості. Він, ризикуючи життям, рятує незнайому дівчину від Німеччини, назвавши її сестрою, відмовляється від спокійного і ситого життя у тітки Катерини, яка виходила його у гарячці і хотіла навіть усиновити.
Не замислюючись піти на самопожертву заради інших, досить часто зовсім чужих людей — це те, що завжди допомагало нашим співвітчизникам вистоювати у важкі часи випробувань. Кожний такий вчинок — героїчний, вчинок, на який здатна далеко не кожна людина, та робили і роблять це люди, навіть не замислюючись над важливістю своєї допомоги.
Зараз, на щастя, життя не потребує від нас надзвичайного героїзму, але просто чинити добро, виявляти порядність і чуйність — це те, що може робити кожен з нас, те, до чого повинна прагнути кожна людина.
Answers & Comments
Ответ:
Милосердя, чуйність, доброта завжди були притаманні нашим співвітчизникам. Цілком закономірним і природним вважалося допомогти нещасному, знедоленому, захистити скривдженого, немічного і старого, дати притулок бездомному, поділитися останнім шматком хліба з голодним. Чуйність і доброта просто необхідні в житті людей, причому не тільки тим, хто потребує допомоги, а й тим, хто надає цю допомогу. Адже навіть звичайне добре слово, промовлене вчасно, може дуже допомогти людині.
Будь-яка родина бажає виховати порядних, добрих дітей. Так і дядько Кирило виховував свого племінника Климка, головного героя повісті Г. Тютюнника. Хлопчик рано залишився сиротою, і дядько любив Климка, як рідного сина, а іноді й балував його гостинцями, які привозив з чергового рейсу. Він привчав хлопчика до самостійності і стежив за його успіхами в школі. Зі свого боку Климко відплачував такою ж турботою і любов’ю. Хлопчик вмів прибиратися, готувати їжу, він був турботливим, чуйним, організованим. І це далеко не весь перелік позитивних рис характеру Климка.
На початку війни дядько Климка загинув, хлопчик залишився не тільки без рідних, а й без даху над головою. Але до чужих людей він жити не пішов, щоб не обтяжувати їх. Климко швидко влаштовується сам, а потім ще й бере на себе турботу про улюблену шкільну вчительку з немовлям. Йому стає боляче, коли він бачить, як вона годує свою доньку чаєм замість молока, бо не має грошей, щоб купити їжу. Щоб не дати вчительці загинути від голоду, Климко вирішує відправитися у Слов’янськ, де можна було роздобути сіль. Від його рідної станції це місто було за двісті кілометрів, але сіль вдома була на вагу золота і на неї можна було виміняти багато продуктів, а головне — молоко для маленької доньки вчительки.
Спільне горе гарних людей єднає, а погані, навпаки, намагаються нажитися на чужих нещастях. Зустрічалися Климкові на шляху до Слов’янська і такі люди. Наприклад, Бородач з базару, який хотів за безцінь придбати плаття вчительки, і ворожка, і поліцаї. Та попри все, добрих людей було значно більше навіть у важкі часи війни. Якщо б не доброта людей, навряд чи хлопчик пройшов би усю відстань до міста. Та й сам Климко виявляє не менше доброти і сміливості. Він, ризикуючи життям, рятує незнайому дівчину від Німеччини, назвавши її сестрою, відмовляється від спокійного і ситого життя у тітки Катерини, яка виходила його у гарячці і хотіла навіть усиновити.
Не замислюючись піти на самопожертву заради інших, досить часто зовсім чужих людей — це те, що завжди допомагало нашим співвітчизникам вистоювати у важкі часи випробувань. Кожний такий вчинок — героїчний, вчинок, на який здатна далеко не кожна людина, та робили і роблять це люди, навіть не замислюючись над важливістю своєї допомоги.
Зараз, на щастя, життя не потребує від нас надзвичайного героїзму, але просто чинити добро, виявляти порядність і чуйність — це те, що може робити кожен з нас, те, до чого повинна прагнути кожна людина.