Нестриманість- він міг не відповідати на Юлькові дорікання.

Необдуманість - він почав битися з незахищеним і "беззбройним" Юльком, не обдумавши наслідки.

Підлість-"Знаю, що винен. Хіба можна розв’язувати суперечки, ранячи товариша

шпагою? Ні, я не навмисне це зробив, однак мені здається, що навмисне.

Юльків тато ходив до Андрія Степановича й до школи приходив, викликали

моїх батьків, було всього — й Антон Дмитрович зі мною говорив, і директор,

і тато.

Тато запитав, як Андрій Степанович: навіщо бився з хлопцем, який ніколи

не тримав шпаги в руках? Тим більше, той хлопець — мій приятель. Урешті погодилися, що трапився прикрий випадок, ніхто й не припускав, що Славко

Беркута міг навмисне поранити свого друга. Лише я один знаю, що це не зов-

сім випадково, власне, я справді не навмисне поранив Юлька, але ж таки хо-

тів, щоб він відчув, зрозумів, побачив — не все йде в руки, що тільки хочеш,

не все так легко й просто.

Байдужість до себе - Славко не збирався себе відстоювати і пояснити ситуацію. Якби він пояснив, що це не він, йому було ж легше.

Слабкодухість - Славко постійно картав себе за це "Славко знову, — котрий уже раз протягом останніх кількох днів, — картав

себе за слабкодухість: отак принижуватися перед кимось! Але хлопцеві зда-

валося, що коли мама прочитає цей папірець, то раптом світ піде шкереберть,

обов’язково скінчиться все добре в його..." "Хлопцеві здавалося, ніби він

потрапив у клас випадково, і справді треба встати й піти геть, але не відважу-

вався й картав себе за слабкодухість."

Нечесність - "Якби можна було так зробити, аби мама нічого не знала!.."