Образ Чіпки «Хіба ревуть воли» У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — Авт.), а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!» Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь («Не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю. Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги»