Вона була легка, ніжна, мов пушинка. І красива, мов зірка.  Я бачила, як падає сніжинка.

Я простягнула долоню.  Захотів приголубити сніжинку. А вона впала на теплу, добру руку й розтала.

Я з жалем подивилася на руку.

На долоні блищала крапелька, мов сльоза.

раптом відчула, яка вона ніжна та тиндітна.

 - Сніжинко! - звернулася я до неї. - Звідки ти прийшла до мене?

- З неба. - відповіла вона.

- А що ти там бачила? - спитала я.

 - Я бачила нашу гарну велику планету, багато дерев, океанів та гір. І дуже щаслива, що я також частинка всесвіту, - сказала вона. А потім зникла.

:)