Ответ:  ЦИТАТИ ДО ОБРАЗУ АХІЛЛА

«Тут, одрікаючи, каже йому Ахілл богорівний: Сміливий будь! І як знаєш божественну волю, скажи нам, Я ж побожусь Аполлоном… Поки живий я й дивлюсь на цю землю, ніхто не посміє Тут, біля наших човнів, і рукою торкнутись до тебе

Із ахеїв усіх, хоча б ти назвав і Атріда… (Пісня 1)

«Я не заради троян войовничих прийшов у цю землю Битися з ними. Троянці ні в чім перед мною не винні:… Ні… Задля тебе, стидкий, прийшли ми слідом за тобою. З тим, щоб, побивши троян, з Менелая ізняти наругу, З тебе також, собача подобо…

«…Я ж ніколи не маю такої, як ти, нагороди, Як ахеї беруть яке часом місто троянське,

Хоч і завжди на війні щонайважчу і гіршую працю Руки мої відбувають.» (Там же)

«Справді, богине! Треба послухатись божого слова,— Так воно краще, хоч дуже обуренням я розпалився: Хто поважає богів, того і вони поважають». (Там же)

«Слуги пішли проти волі берегом буйного моря

І підійшли до наметів й легких кораблів мірмідонських.

Там і Ахілл побачили, перед наметом сидів він.

І їх уздрівши, не дуже зрадів той Пелід богорівний.

З острахом перед царем, ні сказати не сміючи діла,

Ні запитати його, вони мовчки обидва спинились;

Він же те зараз почув своїм серцем і так їм промовив:

Будьте здорові, посланці, вісники бога і смертних,

Ближче сюди підступіть. Не ви, а Атрід тому винен.

Знаю, за чим він прислав вас — вподобану дівчину взяти.» (Там же)

«Син же Пелея, швидкий на бігу Ахіллес, залишився Край тих човнів мірмідонських, держачи зло на ахеїв. В раду, що людям приносить шанобу, уже він не входив, Та й у війну не втручався, хоча його щиреє серце Дуже журилось і прагнуло дуже кривавої праці»

«Гектор, ждучи, міркував, Ахіллес уже був недалеко, Мов Еніалій-боєць, скаженілий в шоломі гривастім… Ще й понад правим плечем він списом потрясав пелеанським,

Дуже страшним, і блищала навкруг його мідь, ніби сяйво, Полум’ям ніби вогню, ніби сонця на сході проміння.» (Пісня 22)

«Гекторе, ворог навіки, мені й не кажи про умови! Як ото поміж левів і людей договорів немає, Вівці з вовками до щирої згоди ніколи не дійдуть — Лихо вони замишляють одно проти одного завжди,— Так поміж нами приязні — тобою і мною — немає, Жодних не буде й умов, аж поки між нами хто-небудь Крові не вточить Арею, бійцеві, що страху не знає.»

Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом Тяжко журився,— і стогін їх сумно лунав по покоях. А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву, І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим: «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!..

Та заспокойся і в крісло сідай! Хоч як боляче нам, Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання. Долю таку вже богове нам, смертним, напряли нещасним — Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні.» «Довго Пріам Дарданід тоді дивувався з Ахілла, Зросту його і краси, до богів бо усім був подібний.»