-Миколо, привіт! Ти куди це йдеш?

-Ох, Аню, і тут ти мене знайшла.

-Вітатися не вчили?

-Ну, привіт.

-Ну ти і кумедний, Миколко! То куди ти йдеш?

-Так нікуди я не іду, просто прогулятися захотів.

-Чого сам? Друзі вже всі повтікали від такого дурника, як ти?

-Аню, не набридай. І взагалі, чого ти причепилась? Іди куди йшла.

-Я тебе визирала...

-Ну, і навіщо? Робити нема чого? Кажи!

-От як тільки скажеш, чого сам, то так і скажу чого тебе шукала.

-Я вирішив подумати, насолодитися самотністю, а тут ти.

-Ну от і все, так би одразу. Отже, визирала я тебе, щоб в кіно тебе позвати.

-З яких це пір дівчата хлопців в кіно звуть?

-Ну ти ж мене не звеш, от я і сама похвала. І взагалі, не по стереотипам я живу.

-З чого б це мені тебе в кіно звати, якщо ти мені набридаєш? Ти мені не подобаєшся навіть.

-Ну то й що? За те ти мені подобаєшся. Пішли в кіно!

-Ну, пішли, тільки не заважай мені зараз.

-Чудово! У 19:00 біля кінотеатру.

-А фільм хоч який?

-"Кохання на виживання".

-Аню, ти на щось натякаєш? Підемо на другий, я на такий не хочу.

-А який тоді?

-Хотілось би на бойовик.

-Так ну, Миколко, я таке не дивилась ніколи.

-Ну от і подивишся як раз!

-Ну ти і..

-Мовчі, Аню, бо нікуди не підемо.

-Ой!..

-До зустрічі. На місці вирішимо на що підемо.

-Бувай, Миколко!